Минув рік від початку каратину і трошки більше року пандемії в цілому. Впродовж усього цього часу я нерідко стикався із запитанням “Чи довго ще боятися?”. Я читав його в новинах на плакатах людей, невдоволених тим, як влада справляється з кризою. Це запитання негайно з’являється в очах людей щоразу, коли в транспорті чи закритому приміщенні поруч із ними хтось кашляє. Та і сам я не без роздратування задавався цим запитанням, коли вкотре бачив, як закриваються крамниці і кафе, коли чув новини про те, що дієва і доступна вакцина буде ще нескоро, і звісно, коли хтось із моїх близьких чи друзів отримував підтвердження захворювання на коронавірус. Ось і нині я думаю, чи довго ще боятися, поки мій батько лежить в лікарні під апаратом ШВЛ.

Read More »

Вигорання – це не просто втома. Це необхідність докладати вольових зусиль, щоб робити ті речі, для яких зазвичай ці зусилля потрібні не були.

Цікавий матеріал про вигорання знайшов у The Economist. Раджу прочитати повністю, але найважливіше в цій статті – ближче до кінця матеріалу: вигорання пов’язане зі свободою вибору. “The depressive burnout, Ehrenberg suggests, feels incapable of making meaningful choices” (“Депресивне вигорання, припускає Еренберг, означає відчуття нездатності робити значущий вибір”).

Read More »

Узяв додаткові вихідні – не заради поїздки чи якихось особливих заходів, а просто щоби перемкнутися, дозволити собі нічого продуктивного не робити, просто посидіти і подумати.

Побути самому із собою, просто побайдикувати – це дуже важлива практика, адже без нічого-не-робіння не буває ані інсайтів, ані креативності. Точно це можу сказати, бо в моєму житті були і періоди тривалого байдикування, і періоди активної роботи. Якщо вони довго не змінюють одне одного – це пекло, в якому твоя душа тупо і безрезультатно вигорає.

Read More »