“Нові стоїки” Массімо Пільюччі та Ґреґорі Лопеса – це не зовсім книжка для читання, це радше збірник вправ для практичної роботи. Автори пропонують завдання задля розвитку стоїчних чеснот – практичної мудрості, справедливості, сміливості і помірності – на цілий рік. Кожна з 52-х вправ (по одній на тиждень року) містить уривок із праць древніх стоїків, пояснення на практичному прикладі із сучасного життя та власне саме завдання.

Завдання іноді вимагають від читача щось обдумати, в чомусь себе обмежити або заохочують щось зробити. Наприклад, це може бути обмеження себе в споживанні їжі або щоденне зауважування і занотовування чеснот ваших ближніх. Вправи здебільшого нескладні. На початку мені було легше виконувати самі завдання, аніж привчитися регулярно відкривати цю книжку в один і той самий день тижня.

Для когось, хто мав у своєму житті досвід проходження когнітивно-поведінкової терапії, суттєва частка вправ будуть знайомими, особливо там, де треба аналізувати власні думки.

Хоч я і не читав основних авторів стоїцизму, що на них у книзі є повсюдні посилання, але маю враження, що вже добре знайомий з їхніми ідеями і навіть характерами. Марк Аврелій найбільш універсальний і ліберальний – усі його твердження здаються просто виявом здорового глузду. Цитати Епіктета завжди ведуть до того, що все довкола відносне і цінність його уявна, і здебільшого поза нашою владою. Поява ж у тексті Сенеки часто мене напружує, бо його думки автори книги використовують зазвичай для виправдання того чи іншого виду страждань.

Благо невеликих обмежень

Оскільки однією з чеснот стоїків є помірність, вправ з обмеженням себе в чомусь доволі багато, але вони – чи не найцікавіші, адже дозволяють подивитися на своє життя під інакшим кутом. Скажімо, вправа, де цілий тиждень потрібно зберігати душевний спокій, дійсно допомогла мені пережити один непростий робочий тиждень, адже своїм основним завданням я ставив недопущення виходу з рівноваги, а все інше, хоч яким би стратегічно важливим воно мені не видавалося, було другорядним після збереження спокою.

Так, для людей, які помічали зміни в моїй звичній поведінці, це часом було дивно. Іноді доводилося пояснювати і попереджати, що “я зараз не буду критикувати нічого, бо у мене тиждень без оціночних суджень“. Але це теж цікавий і пізнавальний досвід.

Звісно, подібні випробування в межах одного тижня є значно простішими від цілковито постійної практики. Лишень уявіть собі цей жах, коли якийсь черговий гуру вимагає тут само негайно і навіки відмовитися від якоїсь шкідливої звички – це неодмінно викличе або зневіру у власних силах, або повне відторгнення поради як такої. Натомість “Нові стоїки” складаються із реалістичних до втілення проб – нагод зрозуміти, чи це те, що вам потрібно.

Автори пропонують позначати вправи, які вам здалися корисними, щоби потім скласти з них перелік практик на подальші роки, а може і на все життя. Натхненний запропонованими вправами, я виробив собі кількатижневий план для подальшої роботи, і в цьому плані знайшлося місце елементам багатьох вправ із “Нових стоїків” – і добровільним обмеженням, і дослідженню думок, і осмисленню труднощів, і заохоченню певних доброчесних справ.

Непослідовності і недоліки

Що мені не сподобалося – це вправи, які пропонують просто про щось подумати чи щоденно повторювати стоїчні максими. Мій розум далеко не завжди достатньо сфокусований, щоби сказати достеменно, чи я “правильно” подумав про те, про що мав подумати. Цінність завдань, які вимагають заповнити таблицю чи описати свої дії, саме в тому, що постфактум людина має документальний доказ своєї роботи. Поки я не вчиняю жодних дій, не говорю і не пишу, я не маю враження, що щось відбувається. Тож “Новим стоїкам” слід було би дотриматися більшої послідовності у практичності своїх вправ.

Окрім того, у деяких вправах завдання поставлені розмито і прикладів нема взагалі або ж вони не універсальні. Це трапляється і на початку книги, і серед останніх вправ. Напрошується висновок, що як читач я мав би паралельно працювати з першоджерелами – творами згаданих вище мислителів-стоїків, – щоби повноцінно розуміти, що робити і як. Але ж автори подають рекомендовану для читання літературу тільки наприкінці книги! Та й в більшості розділів завдання, все ж таки, достатньо однозначні і зрозумілі. Тому слід визнати, що деякі фрагменти просто невдало написані.

Напевно найскладнішим для мене було продовжувати працювати з цією книгою після усвідомлення, так би мовити, “темної сторони” стоїцизму. Це не означає, що стоїцизм сам по собі є злом, – стоїчні практики заохочують смирення і тверезий погляд на речі, і це справді допомагає пережити скрутні часи, як-от час війни прямо зараз, – але стоїчні чесноти точно не є тим, чим варто оволодівати досконало. І ось чому…

Темна сторона стоїцизму

Передовсім, в другій половині книги чимало часу приділяється “просоціальним” вчинкам – заохоченню бути більш доброзичливим до інших людей. На жаль, в нашому постсовковому суспільстві доброзичливість багатьма сприймаються за слабкість, за діру в чужій обороні, якою потрібно негайно і якомога огидніше скористатися (навіть якщо це невигідно). Тож учиняючи добре щодо інших, ми цілком можемо несвідомо провокувати їх на гріхи супроти нас самих. Після вчинення всякої доброї справи краще тікати швидше, аніж після того, як щось украв чи кого скривдив. Тобто практика просоціальності – це гра з вогнем, яка, перейшовши суто косметичні межі, може призвести не лише до гірких розчарувань, але і до реально великих нещасть, проти яких суто смирення вже не поможе.

По-друге, особисто для мене є відверто безсенсовною практика знецінення власних бажань та відраз – оці всі Епіктетові поради не називати нічого хорошим чи поганим.

З одного боку, це самообман, бо хоч як ти не заміняй слово “проблема” словом “можливість”, або слово “поганий” словом “несприятливий”, все одно, в дуже багатьох площинах, бути здоровим, багатим і коханим краще, ніж хворим, бідним і самотнім.

І ще більш хибним є знецінення власних бажань. Може ця порада була доречна для занадто емоційних середземноморців 2000 років тому, але в ХХІ столітті біда радше в протилежному – повсюдній зневірі всіх у всьому. Особисто я бачу обмаль сенсу навіть у власному житті, тож куди ще далі я маю знецінювати свої і без того підкошені прагнення?

Та навіть іще більшим злом є дихотомія контролю, що лежить в самій основі і вправ цієї книги, і самого стоїцизму. Дихотомія контролю вчить відсікати з поля зору речі, які ми “не контролюємо повністю”. І це нібито слушна тактика у війні із власною триклятою тривогою, що марнує левову частку нашого потенціалу на ілюзорні небезпеки і безсенсовні завдання. Але що саме ми в реальності і наскільки контролюємо – це дуже велике запитання.

Стоїки кажуть, що ми не контролюємо нічого, окрім власних рішень, думок, дій і, можливо, емоцій. Та чи це не заохочує закриватися в собі, тікати від проблем замість шукати рішення, обмежуватися дрібним відкидаючи все малоімовірне? Якщо уявити собі суспільство, де подібні переконання сповідують 80% населення, то чи не вийде у нас країна тєрпіл? Чи не вийде у нас… Росія? “Я не контролюю свою владу повністю, тож політикою не цікавлюся, повістку вручили – я приїхав красти пральні машинки, бо це те, що точно в межах мого контролю“. І справа не лише в Росії. Будь-яке суспільство завжди матиме своїх (можливо, спершу прихованих) непомірно амбітних соціопатів чи захмарно самовпевнених хамів. І їм завжди буде легше дорватися до влади і зловжити нею там, де всі смиренні і зосереджені на своїх справах. Перемагає найменш толерантний і найбільш наполегливий. А нестача наполегливості часто добре компенсується відбитістю.

, , ,

Це, можливо, занадто однобоке і катастрофічне сприйняття стоїцизму. Зрештою, Марк Аврелій володів неймовірною владою над тогочасним світом. Та і Сенека був далеко не останнім із громадян Риму. Тобто їхній стоїцизм не означав якоїсь фанатичної аскези чи відмежування від світу. …Отже, щонайменше, після року роботи з “Новими стоїками” я маю хороші причини для подальшого дослідження і читання першоджерел. І це точно щось, що перебуває в межах моєї влади.

---

Попри викладену вище розлогу критику, я тішуся, що прожив останні 12 місяців зі стоїчними вправами. Підбадьорює вже сама моя здатність завершити настільки тривалий (хай і не надто вимогливий) проект. Він подарував мені багато радісних відкриттів і незвичних моментів, і дуже підтримав залишки моєї психічної адекватності. І навіть якщо основи цієї філософії викликають у мене перестороги, значна частина описаних тут методів є беззаперечно і предметно корисною в багатьох життєвих ситуаціях.