Мені вже гранично складно сприймати медійних експертів, які не є військовими і які при цьому коментують війну. Складно сприймати і тих, що оптимістичні, і тих, що б’ють на сполох. Перші бісять, бо “поховали” парашку на словах уже сотню разів, та це чомусь не помагає в реальному житті. Другі ж ідіоти, бо щось я не пригадую, щоби навіювання суїцидальних станів комусь помагало вигравати війни.

Якщо все так чудово, як говорять одні, то чому у нас чверть країни під окупацією і ще чверть під постійними обстрілами? А якщо все так погано, як лякають інші, то яким таким дивом ми протрималися більше двох років і знищили стільки сил супротивника? Фільтрувати інформаційний потік стало навіть важче, ніж раніше, а слухати всі ці впевнено озвучувані розмірковування майже нестерпно.

Звісно, проблема “експертів” не нова, але особисто для мене проблема починається навіть не з Арестовича і його “2-3-х тижнів”, і взагалі не з пустопорожнього брехливого самолюбування, а з чогось ніби навіть протилежного.

Прогноз правильний, але помилковий

Буквально за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення я говорив з другом, який працює аналітиком організації, що на той час уже кілька років системно досліджувала збройні конфлікти по всьому світу. Я тоді спитав його про оцінку ситуації й імовірність великої війни. Відповідь була така: “імовірність вторгнення до 10%, бо хоч російські сили і більші за наші, але ніхто при здоровому глузді не буде наступати за такого співвідношення сил”. І далі він детально пояснив на прикладах різних озброєнь, в чому ми слабкі, а в чому сильні. Того мого товариша не можна звинуватити у симпатіях до парашки чи у вірі у пацифізм та дипломатію. І у своїй сфері досліджень він справді має експертність в неіронічному сенсі слова. Але зрештою оцінка його була помилкова, бо він міркував категоріями “здорового глузду” і правил війни, які парашку тупо не хвилюють.

Я веду до того, що експертні прогнози і в мирний час є справою неточною, на помилках у прогнозах часом валяться великі бізнеси і змінюються політичні ландшафти цілих держав. Зрештою, чи не так само хибним був прогноз у самій парашці, коли вони увірували, що їх тут “зустрічатимуть квітами”? А що ж уже казати про прогнози в умовах максимальної невизначеності і постійного шквалу інформаційно-психологічних спецоперацій? Нині всі ці експерти несуть майже суцільну спекуляцію, часом на межі з фантастикою. А спекуляція – оце умоглядне “мистецтво можливого” – це корінь багатьох когнітивних помилок, зокрема такої пошесті сьогодення, як теорії змови.

Нам всім потрібно менше спекуляцій і більше фактажу. Так, фактаж у воєнний час буде завжди обмеженим, але тоді ліпше дійсно більше мовчати або міняти тему на якусь більш перевірену, аніж заповнювати тишу базіканням ні про що.

Менше спекуляцій

Звісно, не всі експерти однаково погані. Це окей, коли гість у студії пояснює, що таке Taurus і чим ця штука корисна на полі бою. Але коли він пускається берега і вдається до прогнозів, що ця зброя прибуде тоді-то і з нею ми звільнимо Донбас і Крим за стільки-то часу – це приклеєна до факту гігантська токсична спекуляція, яка нічого корисного не дає, а лише розхитує аудиторію емоційно. Чи не вдосталь нам хитань? У нас щодня, як не ракетні обстріли, то техногенна катастрофа або чергова глобальна зрада з боку західних партнерів. Коли всі ефіри при цьому засираються пустопорожньою балаканиною, стає складно взагалі будь-що сприймати, взагалі чути, говорити і думати.

Ефективні рішення на будь-якому рівні людина може ухвалювати лише на основі тверезого розуміння Реальності. Своєю чергою, розуміння Реальності потребує усвідомлення меж власного знання і (!) меж доцільності його застосування. Скажімо, розуміти, що ти насправді не володієш достатніми даними, щоби прогнозувати новий контрнаступ – це усвідомлення меж знання. Розуміти, що навіть якби ти володів цими даними, ними не варто розкидатися на широкий загал – це усвідомлення меж доцільності застосування. Розуміти, що за браком даних не варто розповсюджувати спекуляції – це поєднання цих двох форм усвідомлення. Ну а чесно публічно визнавати, що ти чогось можеш не знати, проводити кордони в коментуванні – це вже справжня сміливість, що робить фахівця справді вартим і уваги, і поваги.

Зауважте, що коли щось говорять справжні військові, які виходять на зв’язок хоч зі штабів, хоч із окопа, вони самі наголошують, що знання їхнє вкрай обмежене, і розділяють, що вони бачили самі, про що чули від інших, а що можуть лише припускати.

Підсумовуючи власну скаргу тут на рівні споживача, хотілось би дуже, щоби ЗМІ краще виконували роботу з фільтрування інформаційного шторму. Зрозуміло, що комусь подобається “А пагаваріть?”, але якщо в ефірі постійно тусуються спекулятивні коментувальники – в чому смисл слухати/читати таке медіа? В чому його додана вартість порівняно з хаосом соцмереж і навіть порівняно із хаосом страхів і сподівань у кожній окремій голові? Так тоді може краще нічого і не читати, а просто робити щось дрібне суто на своєму місці? Але чи ми так переможемо? Чи ми так виживемо?