Вивчення птахів стало для мене неабиякою підтримкою у часи повномасштабки. Вправи зі стоїцизму, про які я писав раніше, заохотили мене вивчати природу. Спостереження за нею, осмислення взаємодій між живими істотами, вивчення їхніх звичок добре розвантажує мозок, завантажений світом технологій і людських абстракцій.

Звісно, я не можу назвати себе справжнім birdwatcher’ом, оскільки не сиджу годинами по шию у болоті, щоби зробити вдалі фото рідкісних видів на мега-круту професійну камеру. Однак я спостерігаю за птахами у парку, підгодовую качок (НЕ хлібом!), визначаю вид птаха за його співом через додаток Merlin і читаю книги природнознавців. Raben (“ВОрони”) – перша моя нон-фікшн книга, повністю прочитана німецькою. Її написав австрійський орнітолог Томас Бугняр.

Як для науковця, Бугняр пише дуже просто. Навіть після тривалої паузи в користуванні німецькою мовою мені було нескладно зрозуміти майже усе із нечастими зазираннями у словник. Автор буває часом скучним, коли заглиблюється в подробиці написання наукових робіт чи поїздок на конференції, але йому це легко простити на тлі загалом легкого стилю книги і шикарних ілюстративних фотографій.

Отже, Raben – це праця про дослідження когнітивних і соціальних здатностей сімейства воронових (корвіди, corvidae), передовсім на прикладах круків, якими опікується Бугняр і його колеги в Австрії. Втім воронові – це і галки, і сороки, і оці ворони “в сірих жилеточках”, яких ви часто бачите на вулицях українських міст. Бугняр навіть згадує новокаледонських ворон, які є одним із найунікальниших видів птахів.

Книга значною мірою повторює факти про ворон, які можна дізнатися і в безлічі роликів у соцмережах. Однак Бугняр це все розповідає з підтвердженнями фактів історіями з власної дослідницької практики і також подає наукові пояснення в багатьох випадках. Я перелічу тут, на мою думку, найцікавіші з воронячих фактів, про які розповідає Бугняр.

Хитрий розум

Ворони – одні з найрозумніших істот на планеті, можливо, навіть розумніші за мавп. Зокрема, ворони досягають найвищого (шостого) ступеню усвідомлення постійності предметів за шкалою Піаже – краще, ніж, наприклад, дельфіни або собаки, які лишаються на 4 або 5 рівнях [про це багато йдеться у розділі 4, зокрема на сторінках 86-87]. Оцей ступінь усвідомлення постійності предмета дозволяє воронам вправно ховати (і, навпаки, знаходити) здобич та різні блискучі штучки. Взагалі, ще змалку воронята люблять ховати речі і виявляти та розкрадати нички своїх родичів. До того ж, ворони часто роблять запаси перед тим, як власне їсти.

“Теорія розуму” (Theory of mind). Ворони здатні уявляти, про що думають інші ворони та живі істоти загалом [розділ 5]. Наприклад, ворони часто шукають схованки їжі своїх родичів, можуть потайки підкрадатися за ними, щоби вислідити заповітний сховок. При цьому, якщо ворону-нишпорку виявлять, вона, ніби вправний шпигун, імітуватиме, що вона тут випадково, взагалі “не при ділах”, прийшла гратися шишкою чи дивитися на дуже цікавий кущ і зовсім ні за ким не слідкує.

Ворони впливають на світ

Ворони використовують вовків на полюванні – імовірно, взагалі, це єдиний вид, окрім людини, який використовує хижаків роду собачих для таких цілей. Ворон імітує звуки, щоби заманювати вовків ближче до здобичі – таким чином, вовки успішніше полюють, заганяють великих тварин і, що не менш важливо, розгризають шкури здобичі. Коли вовки наїдяться і підуть – ворони прилетять поїсти. Воронячий дзьоб, хоч і видається великим і небезпечним, не може прокусити більшість шкіряних поверхонь, тож підмога собачого хижака є дуже доречною.

Про звучання. Окрім набору своїх стандартних “воронячих” вокалізацій, ворони за життя спеціально довчають близько 20 звуків, які допомагають їм впливати на світ. В тому числі, ворони можуть відносно легко повторювати людський голос (їхні голосові зв’язки складніші за людські). Оскільки ворони відтворюють людські слова з відповідним акцентом, наявність на орнітологічній станції ворон з різних частин Європи дає змогу почути різні “акценти” птахів. [Тут я у відриві від книжки Бугняра раджу подивитися канал Wings and Wildlands із прикладами того, які звуки може вивчити крук].

Новокаледонський вид ворон здатен виготовляти власні інструменти. Вони не просто використовують паличку, щоби щось звідкись дістати, вони дзьобом вирізають цю паличку з гілки і ще й заточують на ній гачок, щоби легше виколупати личинку з дірочки в дереві. Знову ж таки, далеко не будь-яка тварина займається подібним.

Вороняча політика

У ворон складніша суспільна структура, ніж у більшості мавп. Мавпи здебільшого живуть як примітивна спільнота, де нема розділення між сім’єю і плем’ям – всі діти спільні. У круків є сімейні пари і є загальне вороняче суспільство з власною ієрархією. І сімейні ворони, подібно до людського суспільства, автоматично вивищуються в ієрархії загальної групи. У суперечках між собою ворони враховують не лише свою дружбу чи спорідненість з іншим птахом, але і те, яке місце цей птах займає в ієрархії. Більше того, у ворон є до 3-4-х друзів, і вони можуть навіть намагатися посварити інші групи між собою, щоби зберігати силу своєї “коаліції” [розділ 7, сторінка 158].

Ворони зважають на особу і вік ворони, чий “кар” вони чують. Довіра знайомим голосам та голосам старших ворон – вища. Наприклад, коли ворона-підліток повідомляє про небезпеку або наявність здобичі, дорослі ворони можуть проігнорувати це попередження, бо воно, швидше за все, несерйозне.

Ворони мають різні характери – хтось сміливіший, хтось більш обережний, хтось відлюдник, а хтось любить бути в компанії. Однак вони виражено стабільно проявляють свої фіксовані ролі у групах. Боягузливий ворон постійно поводить себе, ніби альфач, коли поруч його брат, який навпаки, виконує більш стриману роль [цьому зокрема присвячено розділ 9, сторінки 200-201].

З людьми ворони також можуть вибудовувати взаємини, особливо в умовах науково-дослідної станції, де часом у круків нема великого вибору, з ким спілкуватися, окрім як з людьми, або якщо когось із них їхні пернаті родичи не приймають у свій колектив. Власне, тому ворони і вчаться копіювати людські звуки.

---

Книжка Бугняра не лише систематизувала мої уявлення про світ корвідів, але й розважила дивовижними історіями про цих розумних птахів. Після прочитання Raben вони стали захоплювати мене ще більше! Враховуючи набір їхніх здатностей, не виключаю, що корвіди навіть створять якусь власну цивілізацію у разі самознищення людства. Сподіваюся, колись мені вдасться вибудувати з воронами такі взаємини, щоби вони мені приносили монетки і прикраси 🙂