Марк Грозан – школяр з великим і щирим зацікавленням у космосі і загальному улаштуванні Всесвіту. Любов до науки йому привив дід – його найближчий друг і наставник. Марк живе своє відносно спокійне задротське шкільне життя, аж поки не стає свідком двох загадкових смертей поспіль. Ані підручники з фізики, ані дідові настанови його до цього не готували. Та це лише початок і попереду на хлопця чекає ще більше випробувань, коли сусідська дівчина показує йому портал у іншу реальність прямо у новобудові, в якій вони живуть. Це стане викликом і для Маркової логіки, і для його фізичного виживання – в історії під назвою “Не озирайся і мовчи” (НОІМ) авторства Макса Кідрука.

Шкільні будні

На перший погляд, НОІМ – підліткова книжка, адже багато подій у ній відбуваються довкола школи. Головний герой (чи, можливо, головна жертва) цього роману – підліток, і ми стаємо свідками багатьох його підліткових переживань: невдале залицяння, булінг, непорозуміння з батьками. Однак мені в мої 37 книжка “зайшла” дуже легко. Можливо, це лише свідчення того, що у нас з автором книги подібні травми з часів школи, хе-хе-хе.

Якщо серйозно, то варто відзначити, що Кідрук правдоподібно передає реалії життя школярів-зумерів. Це не класична американська страшилка з “розумними підлітками” – хоча б уже тому, що розумний серед них лише один – головний герой, Марк. Решта – байдужі, поверхові, накручені і боязкі. Як справжні підлітки.

Це не значить, що персонажі бляклі. Навпаки – вони всі дуже “живі”. Це типажі, яких кожен з нас точно надивився в реальності.

Дивовижний/мертвий космос

За жанром НОІМ – це weird fiction (химерна проза) десь на межі жаху і наукової фантастики. У книзі дивовижно поєднуються раціональність і містицизм, які за логікою мали би одне з одним конфліктувати.

З одного боку, книга дуже лавкрафтіанська за своїм духом і, так би мовити, методологією. Навіть манера Кідрука створювати відчуття місця через конкретні деталі реальних вулиць нагадала мені прийом, добре відточений Говардом Лавкрафтом. Тематично у НОІМ є і притаманні Лавкрафту застереження про небезпеку занурення у незвідане, його непіддатливість звичним засобам дослідження і жорстока демонстрація індиферентності нескінченного космосу. Оскільки історія розвивається одразу на кількох рівнях і ретельно аналізується головним героєм, я би сказав, що теми байдужості світу і незначущості людини тут навіть більш практично виражені, аніж у Лавкрафта.

Та водночас Кідрук відомий своїм інтересом до науки. Він не марнує нагоди поділитися з читачем пізнавальним фактом про зорі, термоядерну зброю або експеримент з п’ятьма мавпами. І, маю визнати, ці вставки мене справді захопили. Коли чуєш про експериментальне доведення теореми Піфагора, не очікуєш нічого для себе нового, але воно описане в книзі просто шикарно! І це кажу я – людина від математики далека.

Осягнути неосяжне

Але що робить книгу по-справжньому повчальною і корисною для інтелектуального розвитку читача – це наполегливе просовування “надприродного” через раціональне. Кідрук предметно демонструє застосування тверезого дослідницького підходу до дивних ситуацій, в яких опиняється головний герой: припущення мають проходити перевірку, хиби мають відкидатися, в деталях треба колупатися.

На відміну від класичних персонажів, які просто божеволіють чи лякаються чи туплять, Марк при зустрічі з незвіданим задається тими ж питаннями і припущеннями, які виникали у мене як у читача: як саме влаштована конкретно ця діра в крихкій тканині реальності? Які її межі? Чому вона працює саме за такими правилами? Чи можна їх обійти? Чому, трясця, не можна озиратися і потрібно мовчати??

Зазвичай, у жанрі weird fiction механіка надприродного компоненту не пояснюються в деталях: привиди просто приходять, портали в інші світи просто відкриваються. Однак інтелектуальна манера Кідрука перетворює те, що могло би бути creepy pasta (інтернетівським жахастиком), на науково-популярний розбір теорій про природу часу і чорні діри. Мені це прямо дуже сподобалося! Скажімо, міркування про складність аналізу 4-го виміру людиною, яка існує в 3-вимірному просторі – просто геніальне. Воно водночас і науково допускає існування того, що ми б назвали позамежним, і зберігає (чи навіть підкріплює) елемент жаху.

Отже сучасна наука постає і ніби недостатньою, навіть недорозвиненою, але водночас єдиною нашою надією і єдиним надійним інструментом при зустрічі з новим і позамежним.

---

Загалом я вражений тим, як добре автор сплітає у єдину мотузку підлітковий жахливчик, тему насильства у сім’ї та в школі, цитати з Iron Maiden, наукові цікавинки, вуличні деталі міста Рівного і справжній, повноцінно проявлений космічний жах. Я раджу цю книгу як вкрай вдалий, розумно написаний твір сучасної української химерної прози.

Додам, що особисто для мене “Не озирайся і мовчи” є потрійним поверненням.

По-перше, це повернення до художньої літератури, яку я не брав до рук багато місяців.

По-друге, це повернення до сучукрліту, якому я не приділяв час напевно ціле десятиліття.

По-третє, це повернення до аудіокниг, адже НОІМ я не читав, а слухав (а востаннє я слухав аудіокнигу ще до повномасштабки).

І тут скажу пару слів подяки сервісу АБУК за цей приємний і драматичний досвід. Євген Горлач, який читає основний текст, – справжній майстер! Але й актори, яких підібрали на голоси персонажів, справляються майже ідеально, а музичні вставки є вкрай доречними. Якщо вагаєтеся, в якому форматі цю книгу придбати, я наполегливо раджу аудіоформат!