“Війна за реальність, як перемагати у світі фейків, правд і спільнот” – це збірка висновків і порад на основі багаторічного досвіду колишнього голови МЗС Дмитра Кулеби. Кулеба, по суті, є високоранговим комунікаційником. Йдеться не лише про те, що дипломатія це форма комунікації, але і про те, що Кулеба консультував політиків з комунікаційних питань, і застосовував у своїй роботі багато знань і засобів зі сфери зв’язків з громадськістю.

Втім це не зовсім мемуари, це радше спроба осмислення природи комунікацій на основі реальних кейсів і з посиланням на знаних дослідників реклами і пропаганди. Це той випадок, коли практика переходить в теорію. І, як на мене, це дуже цінний матеріал.

Одна з позитивних подій кінця минулого року, яку я навіть згадував у звіті за 2024-ий, – тренінг з використання Штучного Інтелекту (ШІ) в комунікаційній роботі. Цей тренінг прояснив та скоригував одразу багато речей у моєму розумінні ШІ. Десь я заспокоївся і змирився, десь – побачив для себе нові добрі нагоді, а десь зрозумів, що нічого принципово не зміниться.

Життя мене змусило навчитися конфліктувати, але насправді я ніколи не любив “срачі”, ні в соцмережах, ні вживу. Це така собі дитяча травма: я багато спостерігав сварок між рідними, але майже ніколи не бачив жодного позитивного “вихлопу” з тих конфліктів. Підсвідомо для мене будь-яка суперечка – це марнування сил. Звісно, у когось досвід може бути інакшим.

Згодом, вже в студентські роки, на різних тренінгах з ораторського мистецтва я дізнався, що є ніби різні “режими” впорядкованого обміну протилежними думками: переговори або торги – це одна справа, презентації – інша, і зовсім третя – дебати (суди). Всі ці ситуації розвиваються за неоднаковими правилами, і “перемогою” можна вважати далеко не лише 100%-ну згоду іншої сторони з твоєю думкою.

Це не зовсім типовий для мене огляд-конспект, а радше роздум про читання книжок певного виду і читання з певною метою.

Є книги, які ми читаємо, бо хочемо отримати відповіді, і ті, в яких нас інтригує розв’язка історії. Є книги, які приваблюють стилем автора, або ж книги, які ми читаємо через важливість їхньої теми. А є книги, які читаються заради атмосфери. І хоча це не художній твір, я читав Otter Country (“Край видр”) саме заради уявного переміщення у інакший світ – на Туманний Альбіон.

Це переміщення – заради відволічення від моєї реальності: від питань професійних і політичних, від особистих криз, і навіть від вигаданих оповідей, які присутні в наших життях у стількох форматах. І, можливо, головний тут інсайт саме в усвідомленні, наскільки конкретно моє життя відбувається у площині символів і симулякрів, а не в твердій матеріальній природі. Зв’язок з природою “заземлює”, заспокоює у час, коли вищі матерії валяться.