Подорож до Аушвіца і Біркенау виявилася морально важчою, ніж я очікував. Це вам не історичний музей. Тобто так… формально це музей, але розуміння того, що і як там відбувалося, робить його безмежно далеким від музейного досвіду. Не можна це порівняти і з цвинтарем чи меморіалом. Це місце злочину, тільки помножене у сотні тисяч разів.

Колись я пропустив можливість побачити ці табори, але доля підкинула нову нагоду. Ідея поїхати туди виникла дуже раптово, коли виявилося, що я не зможу зустрітися ні з ким зі своїх друзів у Польщі цього літа. А може мене підштовхнула нещодавня поїздка до Ессена, де мій дід колись сидів у трудовому таборі… Не суть важливо, що було причиною. Суть в тому, що ось, я стояв біля пекла на землі.Read More »
Мало який інший політик цього десятиліття дав більше приводів до жартів, ніж
Більшість політичних коміків – доволі грубі. Знаменитий Джон Стюарт і його наступник на Daily Show Тревор Ноа нерідко опускаються до туалетних жартів. Стівен Колбер, попри свою феєричність, часом перегинає з грою на непристойностях, коли штормить Трампа. В українського 95-го кварталу взагалі все, що не є політичним – це жарти сексуального (чи сексистського) характеру. Не так багато людей здатні бути інтелігентними та смішними водночас. І тут напевно мало хто може позмагатися з єгиптянином Басемом Юсефом.
Продовжую досліджувати тексти Вацлава Гавела. Цього разу прочитав матеріал «Анатомія стриманості» (Anatomy of reticence) 1985 року, про утопічно-тоталітарне мислення та політику примирення. Далі йде мій конспект думок, які залишаються актуальними для України і Європи після понад 30 років з часу написання тексту.
Кілька років уже, як я майже не дивлюся нічого гумористичного, якщо це не політичні шоу. Політичний гумор – це своєрідна форма аналітики, яка на практиці часом видається глибшою і влучнішою за розумних дядечок, які сидять і нудним голосом розповідають про “брак політичної волі” і “необхідність реформ”.
АаАаА! В Україні забороняють “Вконтакте” та “Одноклассники”! І ми знову ділимося на табори: патріотичний “Проти всього російського” та ліберальний “За свободу слова”.