Вдогонку до мого конспекту-рецензії на книгу Харарі, ще трошки критики технологічного євангелізму.

Харарі зазначає, що алгоритми знають нас нібито уже подекуди краще за нас самих. Можливо, колись так і буде, але точно до цього стану ще далеко.

Скажімо, що робити з цією дурацькою темою, коли ти зайшов на сайт, купив книжку, а потім тобі реклама цієї книжки показується ще три тижні – коли навіть ця книжка вже давно тобі прийшла доставкою? Так, звісно, можна просто клікнути “вже придбано” і реклама зупиниться, але як на мене, це чітка демонстрація того, що алгоритм сам по собі не враховує і не знає, що товар уже придбано чи що, можливо, людина почитала опис і передумала взагалі собі той товар брати, чи що може взагалі при наборі слова у пошуковику вискочило, як це часто буває на незручних малюсіньких екранчиках смартфонів, зовсім щось не те, що спочатку людина хотіла знайти.

Але є іще значно глибша проблема…

Нещодавно я відкрив просту істину про себе самого: я тормоз. Черепаха. Слимак. Слоупок. І сам факт, що я так довго йшов до цього усвідомлення – лише додаткове смішне підтвердження тому, що я гальмую по жизні. І ні, це не сесія самобичування, це констатація факту, з якого випливає кілька інших важливих знахідок. Повільність значною мірою визначає мої зацікавлення, цінності і професійні схильності.

Звісно, моя повільність робить мене дуже неадекватним сьогоденню, адже світ нині поведений на швидкості, “мультизадачності” (її не існує, це брехня) та великих обсягах споживання і виробництва. І мені також доводиться грати за цими правилами. Моя повільність противиться і спрямовує у протилежний бік: чим би я не займався, мене завжди цікавить стратегічний вимір цього заняття, довготривалість його ефекту і питання sustainability (сталості). На диво, за певних обставин це стає корисним.

Голова Офісу Президента України та переобраний безтолковий мер Києва привітали Джо Байдена з перемогою на виборах президента США. І справді, схоже, що Байден стане 46-им американським президентом. Його опоненту і поки що чинному президенту Дональду Трампу доведеться щонайменше судитися за перерахунок голосів у двох, а ймовірно, що і в трьох штатах (Пенсильванія, Невада і Джорджія), щоби відібрати у Байдена перемогу.

Хоча суди і перерахунки навряд чи щось принципово змінять, вітати Байдена ще трохи рано.

Низька явка на місцевих виборах наробила фурору. Дехто відверто засумував, коли побачив, що в його області або місті проголосували ледь-ледь третина виборців. У Києві мера обрали, по суті, 17-18% виборців, тобто навіть не кожен п’ятий.

Однак, можливо, низька явка – це не така вже і катастрофа?

По-перше, низька явка – це очікувано.

Часом хочеться вирвати зі свого органайзера кусень сторінок і ніби перезавантажити своє життя, обнулити плани, переглянути і перепакувати увесь попередній досвід. І насправді я так робив. І навіть не раз. Фактично і метафорично. І після того повертався до свого понівеченого органайзера з розумінням, що це “перезавантаження” мало що змінило.

Мені часто по життю хотілося все починати спочатку: братися за новий проект замість того, щоби довести один з раніше розпочатих до кінця. Починати новий тематичний блог замість того, щоб шукати способів розвивати вже наявний. Перезавантажити місію у відеогрі, коли припустився багатьох помилок, замість того, щоб вирулювати зі скрутного становища.

Якби у мене була змога перезавантажити власне життя, напевно, я би нею скористався, а може і не раз.