Мало який відпочинок я люблю більше, ніж коли хтось із моїх друзів везе мене на машині світ за очі по заміських дорогах. Машина – це велика сумка, в яку можна покласти все необхідне, більшість можливих покупок і не носити в руках по місту величезні пакети/рюкзаки. Машина в Україні, як показує досвід моїх подорожей, – це не стільки навіть про комфорт поїздок, скільки про можливість певні поїздки в принципі здійснити, адже громадського транспорту часто просто немає там і тоді, де і коли він потрібен. Ну і звісно, за нинішніх умов, мати дітей і не мати машини – це складно.

Однак я лишаюся людиною без авто. Більше того, з часом я знаходжу дедалі більше причин авто не мати.

Read More »

Вигорання – це не просто втома. Це необхідність докладати вольових зусиль, щоб робити ті речі, для яких зазвичай ці зусилля потрібні не були.

Цікавий матеріал про вигорання знайшов у The Economist. Раджу прочитати повністю, але найважливіше в цій статті – ближче до кінця матеріалу: вигорання пов’язане зі свободою вибору. “The depressive burnout, Ehrenberg suggests, feels incapable of making meaningful choices” (“Депресивне вигорання, припускає Еренберг, означає відчуття нездатності робити значущий вибір”).

Read More »

Зібрати свою першу тисячу френдів у Facebook було для мене досягненням. Ті, хто пишуть постійно, активно виступають на різноманітних заходах та/або займають високі посади, легко збирають і 2, і до 5 тисяч, і часом набагато більше підписників. Моя ж сукупна соціальна активність нижча, тому і моя перша тисяча збиралася довше, ніж у інших.Read More »

Якось три з половиною життя тому я мріяв мати роботу, на яку би я завжди приходив у визначений час, і щоби все там було за графіком. Імовірно, мене змінив університет з його стрибучими парами і “вікнами”, і з часом сама ідея стабільного розпорядку дня викликала у мене дедалі більший спротив.

Хтось може засоціювати моє несприйняття з лінощами і небажанням рано прокидатися, але зрозумійте правильно: набагато більше за ранні підйоми мене страхають постійні черги, відсутність сонячного світла, нездатність вирішити особисті справи і перспектива перетворення на живий механізм.Read More »

Ми живемо у світі, де максимальне заповнення часу, особливо серед молоді, стало позитивною, статусною річчю. Важко однозначно сказати, чому так. Можливо, дуже розширилася популяція трудоголіків. Можливо, люди просто всі втомилися і реально не встигають з виконанням усіх необхідних функцій, але бояться, що якщо на все забити, то скотяться на дно. А може люди насправді відчувають, що скоро буде робореволюція і всі ми станемо абсолютно непотрібними, а бути зайнятим – це ніби як бути комусь потрібним, тож треба користуватися нагодою!

Біжучи з конференції про урбаністику на відкриття нового культурного проекту ми демонструємо свою активність, проактивність і активну життєву позицію. У транспорті від одного івенту до іншого – постимо в Інстаграм, відповідаємо у Месенджері. Всі такі успішні і кльові, вічно зайняті і цікаві. Однак цей ритм життя убиває креатив. Бо для креативу критично необхідно, щоби час від часу було не просто нецікаво, а по-справжньому нудно.Read More »

Ми живемо в епоху, коли креативність є чи не найціннішим умінням – зокрема і тому, що всі інші уміння за 5-10 років будуть майже повністю замінені роботами і програмами. Однак той самий процес – автоматизація – робить креативність навіть іще більш рідкісною, ніж раніше. Чому? Бо життя стає надто зручним.

Мій улюблений The Economist колись опублікував чудовий текст про користь незручності у нашому житті. У матеріалі перераховуються приклади кількох різних митців, які показують, що невелике ускладення завдань – наприклад, гра на поганій гітарі (замість хорошої) або написання віршів на папері (а не комп’ютері) – активізує наш мозок більше, ніж використання новіших, зручніших засобів. На підтвердження цієї тези також наводиться низка наукових досліджень, одне з яких вказує зокрема, що матеріали уроків краще запам’ятовуються, якщо їх надрукувати “гидким” шрифтом або розсунути далі в часі.Read More »

Цього літа я запланував три різні експериментальні дні. Кожен із них – це спроба провести одну добу не так, як зазвичай. Навіщо? Кожен із трьох днів покликаний по-своєму почистити мій мозок від інформаційного перевантаження.

Першим із цих експериментів став день без Інтернету. І ось невеличка історія про те, як він пройшов.Read More »

В Україні розгорілася тема так званого “синього кита” – груп смерті, які заохочують підлітків накладати на себе руки. За деякими даними, самогубства фільмувалися і продавалися за гроші в Darknet. Офіційна версія – групи засновували психологи, які таким чином ставили експерименти над людьми. Поліція і батьки забили на сполох, мовляв треба обмежити доступ дітей до Інтернету.

Але рішення проблеми інакше. Воно гранично просте і водночас непідйомне. Якщо хочете, щоби підлітки (та і люди в цілому) не накладали на себе руки – покажіть їм сенс життя. Read More »

Прочитав чудову книжку Барбари Шер “Про що мріяти”. Призначена ця книга тим, хто не знає, чим себе зайняти в цьому житті, тим, хто втратив свою мрію, тим, хто виявився неготовим до труднощів дорослого життя, і тим, хто (подібно до мене) розривається між декількома сферами діяльності без найменшого уявлення, на чому зупинитися.

Із книг жанру “Як жити” ця мені видається принаймні поки що найадекватнішою і найпрактичнішою.Read More »