Мої міркування про природу речей.
Навіщо країні “міністерство правди” і чи воно взагалі працює? Політмайстерня прочитала «Концепцію просування інтересів України за кордоном» від Міністерства Інформполітики. Ми спробували знайти світло в кінці цього документу, а наші пошуки виклали в стислій формі.
Часом натрапляю на скарги патріотичної аудиторії про те, що от мовляв пошуковики показують передовсім російськомовні результати пошукових запитів, часто навіть коли запити написані українською. Іноді такі скарги переростають у хвилі обурення, як-от коли директор Google-Україна давав інтерв’ю “Главкому”.
Він розповідав, що Google насправді лише показує реальність, а реальність така, що самі українці здебільшого користуються російськомовними сайтами та мають російськомовні версії ОС чи браузера, тому пошуковик і видає російськомовні результати.
Звісно, патріотична аудиторія може почати дорікати своїм співвітчизникам, що мовляв, чого ж вони не користуються українськими сайтами, чого не пишуть запити українською мовою? Але, на мою думку, це вина не тільки і не стільки споживача. Проблема не в тому, хто і як шукає. Проблема в тому, що взагалі можна знайти.Read More »
Что мне кажется наиболее безнадежным и ужасным относительно терактов в Париже – не их внезапность, не их массовость, даже не их смертоносность, а то, как наши люди на произошедшее реагируют.
Они возмущаются по поводу того, что является личным делом каждого. Люди СПОРЯТ о том, ПРАВИЛЬНО ли сочувствовать и КАК именно нужно это делать, о том, есть ли смысл красить свои аватарки в цвета Франции. На кого-то даже наехали из-за принесенного под посольство в Киеве букета: “лучше было купить что-то воинам АТО”. Read More »
Ці місцеві вибори виявилися досить непростими в усіх сенсах. Активізація маніпуляцій в комісіях, перша проба нового і дуже складного закону, поява купи нових кандидатів і просто трагічна ситуація у спілкуванні з виборцем. Всю цю масу проблем я вирішив обговорити із моїм спільником, політичним аналітиком Андрієм Пилипенком.
Представляю вашій увазі стислу версію нашого діалогу.Read More »
Біженці в Європі – тема надзвичайно складна. ЄС перерозподіляє десятки тисяч біженців задля вирівнювання навантаження на економіку. Угорщина та Хорватія закривають кордони і скаржаться, що більше вже нікого не подужають прийняти. Люди влаштовують ініціативи гостинності, а з іншого боку ксенофобські рухи піднімають голову.
Всі зараз намагаються давати якісь оцінки тому, що відбувається, а хаос наростає. Відверто скажу, що не претендую тут на якісь однозначні, остаточні узагальнені твердження про біженців. Надто багато чинників, і я лише можу їх окреслити і частково проілюструвати.
The bottom line is money?
Передовсім слід прояснити важливе питання щодо того, чи витримає економіка ЄС наплив біженцівRead More »
Здається, я знаю, чим найбільше відрізняються українці від росіян. І справа не у свободі особистості, і навіть не у рівні гостинності.
Кажуть, в Росії сакралізація влади. Це не зовсім так. Якщо казати геть серйозно, то цілком очевидно, що більшість росіян не моляться на Путіна. Більше того, вони можуть навіть абстрактно хаяти всю владу в принципі, доки сидять на кухні чи на лавці у дворі. Але у спорі вони готові виправдати усі переступи кожного можновладця, навіть якщо у пресі оприлюднять беззаперечні докази його злочинів. Виправдання завжди просте: “Він украв? Так і всі крадуть”.Read More »
У процесі роботи над настільною рольовою грою в сетінгу Прикордонії раптово зрозумів одну просту річ: фентезі значно легше писати за фантастику. Щонайменше на основі фентезі легше писати гру.
В чому ж полягає складність наукової фантастики?Read More »
Ми живемо у страшний час, коли елементарні правила ввічливості почали постити у всіляких переліках на кшталт “15 речей, які не варто говорити вагітній жінці/фанатам “Зоряних воєн”/вашому босу”. Із цих 15-ти пунктів десять краще взагалі нікому ніколи не говорити. І це нібито очевидно. Але для багатьох насправді ні.
Такі списки складаються знову і знову, і здається, пишуться таки не даремно. Людям варто вчитися ввічливості заново. Тому ось моя версія про п’ятнадцять правил сучасного етикету.Read More »
Популярним є поняття про “пряму демократію” – ухвалення усіх рішень, які стосуються колективу, голосуванням усіх його учасників, без спеціально обраних політичних органів. Але нині ми приходимо до нової форми правління – “прямої олігархії”, де ухвалення рішень буде безпосередньо лежати на кількох найбагатших людях, без спеціально найнятих акторів-депутатів. Але це не обов’язково погано.
Встановлюється ситуація, за якої найвпливовішими трьома людьми в країні є три олігархи – Порошенко, Коломойський та Ахметов. Вони мають зараз усі шанси напівформально поділити країну між собою, обіймаючи при цьому ключові посади на різних рівнях державної та місцевої влади і втілюючи свою волю безпосередньо через державний апарат.Read More »
Працюючи на цих виборах до Київради важко не задумуватися на тему “ідеального” ну чи принаймні хоча би просто хорошого кандидата. Нам із моїм спільником Режисером пощастило мати кандидата, якого піарити не складно – у нього нема темних плям на репутації, він займається громадською діяльністю, добре розуміє проблеми свого округу, має зв’язки із місцевими активістами і тверезо дивиться на політичну ситуацію. Але не всі кандидати у Києві однаково хороші.
Засади пристойної кампанії нескладні і дешеві, порівняно зі стилем життя більшості кандидатів. Але не всі дотримуються цих засад.Read More »
Око Сови 