“Безодня“, серія коротких оповідань, написаних учасником бойових дій Владом Сордом, – це напевно найбільш підходяща художня література для читання, коли над тобою нависає загроза повномасштабного вторгнення російської армії. Збірка розповідає не стільки навіть про війну на Донбасі, скільки про ситуації, спричинені цією війною, про звичайних (і не дуже) людей, що опинилися у цих ситуаціях. Усі розповіді по-своєму похмурі, але більшість із них я би не назвав депресивними.

Правда і вигадка тут розмиті і перемішані. Очевидно, що багато, якщо не більшість, героїв принаймні частково списані з реальних людей. Але де саме запозичені з реальності факти переростають у байку, сказати буває складно – через це навіть деякі фантастичні елементи здаються радше перебільшенням, таким собі магічним реалізмом, аніж цілковитою фантастикою. Це своєрідний weird west в декораціях війни на Донбасі. І лінія розмежування – це також і лінія контакту з незвіданим і нереальним.

Read More »

Вигорання – це не просто втома. Це необхідність докладати вольових зусиль, щоб робити ті речі, для яких зазвичай ці зусилля потрібні не були.

Цікавий матеріал про вигорання знайшов у The Economist. Раджу прочитати повністю, але найважливіше в цій статті – ближче до кінця матеріалу: вигорання пов’язане зі свободою вибору. “The depressive burnout, Ehrenberg suggests, feels incapable of making meaningful choices” (“Депресивне вигорання, припускає Еренберг, означає відчуття нездатності робити значущий вибір”).

Read More »

Тема божевілля була мені цікавою здавна. Від філософських питань до максимально прагматичних: від “Чи існує взагалі психічне здоров’я?” і “Що змушує людину божеволіти?” до “Як вберегти власну адекватність?”. Тому не дивно, що мене зацікавила книга мого колишнього викладача Тараса Лютого “Корабель шаленців“.

“Корабель шаленців” розповідає про те, як безумство змальовується, пояснюється, а часом і проявляється у філософії, релігії та мистецтві. Тобто це не підручник з психології, але радше коротка розвідка у те, як божевілля відображено в духовних практиках і класичних творах.

Read More »

Ледь встиг дійти до виставки творів Івана Марчука в останній день її роботи, але, на щастя, через великий інтерес громадськості її продовжено до 12 січня. Тому, хто ще не був, у вас вдосталь часу побачити усе на власні очі.

Те, що я тут використовую як ілюстрації – це (як на мій смак) одні з найцікавіших робіт Марчука, але, однозначно, фото на маленькому екрані не здатні передати всієї величі цих картин. До того ж, виставка складається із понад сотні творів, а тут я ділюся лише скромною дрібкою.Read More »

Дивитися серіал “Чорнобиль” перебуваючи у Києві – особливий досвід, адже ти знаєш: якби не подвиги ліквідаторів, описані в серіалі, то пейзаж за вікном був би абсолютно інакшим, і ти тут би не сидів… і взагалі, тут уже 33 роки, як ніхто би не міг довго всидіти.

Традиційно, я намагатимуся у своїй рецензії звести спойлери до мінімуму, але цей серіал такий, що його варто подивитися, навіть якщо ви знаєте все, що тут має відбутися… і якщо подумати, то ми всі і так знаємо, що має відбутися.

Read More »

“Бійся тихої людини. Коли всі говорять, він спостерігає. Коли всі діють, він планує. І коли всі нарешті спочивають – він завдає удару“. Ця цитата на початку фільму “Влада” (Vice) ніби готує нас побачити сходження до влади справжнього злого генія. Однак цінність фільму полягає саме в тому, що головний герой – Дік Чейні – показаний не найбільш амбіційним, не найяскравішим і не таким вже і маніпулятивним політиком. Трясця, та він не так, щоб дуже відрізняється від середньостатистичного американця… чи взагалі від середньостатистичного чоловіка на цій планеті.

Це той фільм, який варто подивитися бодай заради геніальної гри Крістіана Бейла. У світі кіно він відомий передовсім тим, що задля кожної ролі суттєво змінює свою вагу. А тут він змінюється на очах, граючи свого персонажа і в 30, і в 60.Read More »