Про ігри як мистецтво та спосіб життя.
Колись один мій знайомий зауважив, що комп’ютерні рольові ігри ніколи не зможуть бути по-справжньому рольовими, бо “рольова гра – це тоді, коли ти можеш вирішити забити на все і стати селянином”. Відігравання ролі – це питання свободи вибору, запит на яку швидко зростає з усіма супутніми проблемами.
Моральний вибір – все більш популярний елемент ігор, надто рольових. Read More »
Гра скінчилася. Вона виявилася, щонайменше, вдвічі коротшою за свою попередницю, але я і досі всіма своїми думками на околицях руїн Лок Муіна. На пальцях однієї руки можна перелічити медіапродукти, які мене захоплювали так, як “Вбивці королів”.
Пропоную вашій увзі іграшку, з якої слід повчитися багатьом horror-survival’ам. Зветься вона “Самітник, що вижив”.
Повертаємося до оглядів застарілих, але вартих нашої пам’яті іграшок. Цього тижня ми пересунемо наш фокус до стратегій. Кажуть, що вони сприяють розвитку манії величі 🙂
Навряд чи я зможу написати про неї краще, ніж це зробив автор статті-трилогії Butchering Pathologic, але якщо я вже взявся писати про найкращі ігри минулого, то оминути “Мор. Утопию” я не можу ніяк, хоча б тому, що навряд чи багато людей в Україні знають про цю гру більше за мене.
“Це гра про хворобу” (с). Самі ж автори називають це не грою, а симулятором прийняття рішень в критичних ситуаціях. Read More »
Око Сови 