“Війна за реальність, як перемагати у світі фейків, правд і спільнот” – це збірка висновків і порад на основі багаторічного досвіду колишнього голови МЗС Дмитра Кулеби. Кулеба, по суті, є високоранговим комунікаційником. Йдеться не лише про те, що дипломатія це форма комунікації, але і про те, що Кулеба консультував політиків з комунікаційних питань, і застосовував у своїй роботі багато знань і засобів зі сфери зв’язків з громадськістю.

Втім це не зовсім мемуари, це радше спроба осмислення природи комунікацій на основі реальних кейсів і з посиланням на знаних дослідників реклами і пропаганди. Це той випадок, коли практика переходить в теорію. І, як на мене, це дуже цінний матеріал.

Одна з позитивних подій кінця минулого року, яку я навіть згадував у звіті за 2024-ий, – тренінг з використання Штучного Інтелекту (ШІ) в комунікаційній роботі. Цей тренінг прояснив та скоригував одразу багато речей у моєму розумінні ШІ. Десь я заспокоївся і змирився, десь – побачив для себе нові добрі нагоді, а десь зрозумів, що нічого принципово не зміниться.

Життя мене змусило навчитися конфліктувати, але насправді я ніколи не любив “срачі”, ні в соцмережах, ні вживу. Це така собі дитяча травма: я багато спостерігав сварок між рідними, але майже ніколи не бачив жодного позитивного “вихлопу” з тих конфліктів. Підсвідомо для мене будь-яка суперечка – це марнування сил. Звісно, у когось досвід може бути інакшим.

Згодом, вже в студентські роки, на різних тренінгах з ораторського мистецтва я дізнався, що є ніби різні “режими” впорядкованого обміну протилежними думками: переговори або торги – це одна справа, презентації – інша, і зовсім третя – дебати (суди). Всі ці ситуації розвиваються за неоднаковими правилами, і “перемогою” можна вважати далеко не лише 100%-ну згоду іншої сторони з твоєю думкою.

Як показав мій досвід перебування на держслужбі, приналежність до того чи іншого чату в українській владі говорить про вплив людини і її афіліації більше, ніж офіційна посада разом узята з автобіографією та резюме. Журналісти також стали часом постити якісь “зливи” із внутрішніх чатів партій і фракцій.

Однак це трохи катастрофічно, що люди, які вирішують долю країни, вирішують її в чатах. І втричі катастрофічніше те, що основним месенджером для цих людей є WhatsApp. Я кажу це як людина, яка використовувала різні колективні чати у кількох різних командах різного рівня успішності.

Read More »

Ось уже далеко не перший рік, коли я не пишу майже нічого про основні теми, які обговорює Мережа. Ані тут, ані на Facebook, якщо не брати до уваги минулорічні вибори, то я навіть політику вже майже не коментую. І це не тому, що мені нема що сказати. Просто мовчати є вдосталь причин.

Чому я не говорю про те, про що говорять усі?Read More »

Я працюю на новинах уже понад 4 роки – більше, наприклад, ніж я вивчав політологію. Я працював як на клік-орієнтованих жовтуватих сайтах, так і на серйозних, претендуючих на об’єктивність і безсторонність.

Я працював як рядовим копіпастером, так і головним редактором. Тому гадаю, що маю право говорити свою думку про новини як явище.Read More »

Я знаю, що чат зі звукозаписом зручний не всім і не завжди. Бувають ситуації, коли він і мені не зручний, але в цілому – це велике благословення, яким варто користуватися частіше. Воно допоможе порозумітися, підтримати емоційний зв’язок та, можливо, побороти нашу розбиту соцмережами кліпову свідомість.Read More »