Якось три з половиною життя тому я мріяв мати роботу, на яку би я завжди приходив у визначений час, і щоби все там було за графіком. Імовірно, мене змінив університет з його стрибучими парами і “вікнами”, і з часом сама ідея стабільного розпорядку дня викликала у мене дедалі більший спротив.

Хтось може засоціювати моє несприйняття з лінощами і небажанням рано прокидатися, але зрозумійте правильно: набагато більше за ранні підйоми мене страхають постійні черги, відсутність сонячного світла, нездатність вирішити особисті справи і перспектива перетворення на живий механізм.Read More »

Ледь встиг дійти до виставки творів Івана Марчука в останній день її роботи, але, на щастя, через великий інтерес громадськості її продовжено до 12 січня. Тому, хто ще не був, у вас вдосталь часу побачити усе на власні очі.

Те, що я тут використовую як ілюстрації – це (як на мій смак) одні з найцікавіших робіт Марчука, але, однозначно, фото на маленькому екрані не здатні передати всієї величі цих картин. До того ж, виставка складається із понад сотні творів, а тут я ділюся лише скромною дрібкою.Read More »

Найбільш довершена інтелектуальна розвага з усіх, які я бачив. Філософська дуель двох мислителів сучасності: культового серед ліваків Славоя Жижека та неоконсервативного ніцшеанця Джордана Пітерсона. Мало що в цьому житті піднімало мені настрій більше за ці майже три години їхніх розмов.Read More »

Мемуари покійного сенатора Джона МакКейна важко назвати історією успіху. Він пише про поразку на виборах президента, про неспроможність запобігти провалам США в Іраку, про вибачення перед бойовиком-ісламістом за тортури, яких той зазнав у американській в’язниці. Всі ці історії – своєрідна хроніка невдач, і часом навіть дивно, як людину, яка все це пережила, можна вважати героєм, взірцем, визначною особистістю. І особливо гірко стає читати книгу, коли чітко уявляєш, як воно було МакКейну в тій чи іншій ситуації – коли він розумів, що все буде швидше за все погано, а навіть якщо і вдасться запобігти найгіршому сценарію, ніхто тобі потім не подякує.

Однак саме це і робить дану книгу важливою.Read More »

Уявити море восени мені завжди важко. Легко уявити море влітку – сонячні береги, товсті пляжники, рибалки на пірсах, серфінгісти на хвилях, молодь грає у волейбол, діти ліплять замок з піску, чайки горланять, ніби їх ріжуть, а письменник сидить у барі біля берега і споглядає хвилі. Нескладно уявити і море взимку: похмура поверхня води асфальтового кольору, непривітний вітер, береги пусті за винятком поодиноких романтиків і того-таки самотнього письменника у барі. А яке море восени? Невже дерева біля моря так само жовтіють і втрачають листя?

Море восени чудове – воно ще не встигло до кінця охолонути, але людей у ньому вже мало, вода чиста настільки, що можна розгледіти дно з медузами і водоростями. І це саме та ситуація, коли дно хочеться побачити.Read More »

Це перший твір в моєму житті, який я водночас і читав англійською, і слухав оригінал і переклад у виконанні моєї дівчини, і паралельно дивився ще й як фільм. Рекомендую цю книгу усім, хто потребує якісного відпочинку, але не хоче навантажувати себе купою хитросплетінь сюжету чи надуманими інтригами.

The Wind in the Willows (“Вітер у вербах”) Кеннета Грема – це розповідь про жагу подорожей.Read More »