“Аеропорт” Сергія Лойка – це дивовижно цікавий і приємний приклад сучукрліту, який читається взахльоб.
Так, в оригіналі книга писалася російською, по факту, американським журналістом, але вона написана з дуже українських позицій, вона написана про дуже українські події і про дуже актуальні українські типажі. Тому мені хочеться вважати цю книжку сучасною українською літературою.
Наближається День Перемоги з усіма його неоднозначностями. Цей та наступний тиждень я присвячую антивоєнній темі та альтернативному погляду на війну. Фільм, який дає один з таких альтернативних поглядів – Unter dem Sand (“Під піском”) або Land of Mine (“Моя земля”/”Земля мін”). Я переглянув його в Бонні на днях Скандинавського кіно.
Це розповідь про розчищення мін після Другої світової війни на західному узбережжі Данії. Для цієї рідко згадуваної в підручниках історії місії було використано німецьких військовополонених – 2000 осіб, з яких близько половини загинули або дістали страшні каліцтва. Багато з них були іще підлітками.Read More »
Здається, я знаю, чим найбільше відрізняються українці від росіян. І справа не у свободі особистості, і навіть не у рівні гостинності.
Кажуть, в Росії сакралізація влади. Це не зовсім так. Якщо казати геть серйозно, то цілком очевидно, що більшість росіян не моляться на Путіна. Більше того, вони можуть навіть абстрактно хаяти всю владу в принципі, доки сидять на кухні чи на лавці у дворі. Але у спорі вони готові виправдати усі переступи кожного можновладця, навіть якщо у пресі оприлюднять беззаперечні докази його злочинів. Виправдання завжди просте: “Він украв? Так і всі крадуть”.Read More »
Дивує позиція представників ліво-ліберальних кіл. Їхні онлайн-агітки закликають сказати “Ні!” війні і перестати “приносити себе в жертву на вівтар нації”, перестати “знищувати собі подібних” тощо. Ніби війну можна зупинити тим, що написати у своєму статусі “Ні війні!”…
Якщо судити з гасел, умовний “Лівий сектор” сприймає події у Криму і події на Донбасі десь так: два пагані капіталісти Пєтя і Вова за допомогою кишенькових апаратів пригнічення мас розв’язали війну, на яку заради власного задоволення відправляють гинути людей, одурманених націоналістичними гаслами.
Безумовно, прості люди таку позицію би стали обзивати непатріотичною, антидержавницькою, а то і звинуватили б наших лівих і анархістів у дружбі з Кремлем. І все це неодмінно підживило би контрсистемну переконаність у необхідності міряння усіх явищ світу високопарними гаслами маніфесту компартії. Але проблема не у бракові патріотизму, а саме в оцьому однобокому винятково ідеологічному підході до оцінки нинішніх драматичних подій, аж до упертого небажання бачити, що перемога різних сторін конфлікту для самих ліво-лібералів означає дуже неоднакові наслідки.Read More »
Є час розкидати каміння і є час його збирати. Але чи настав час Майдану розходитися?
Намети в центрі столиці не лише сприяють девальвації протесту, але і стимулюють провокаторів, і створюють ілюзію контролю за владою, якого насправді немає.
Популярним є поняття про “пряму демократію” – ухвалення усіх рішень, які стосуються колективу, голосуванням усіх його учасників, без спеціально обраних політичних органів. Але нині ми приходимо до нової форми правління – “прямої олігархії”, де ухвалення рішень буде безпосередньо лежати на кількох найбагатших людях, без спеціально найнятих акторів-депутатів. Але це не обов’язково погано.
Встановлюється ситуація, за якої найвпливовішими трьома людьми в країні є три олігархи – Порошенко, Коломойський та Ахметов. Вони мають зараз усі шанси напівформально поділити країну між собою, обіймаючи при цьому ключові посади на різних рівнях державної та місцевої влади і втілюючи свою волю безпосередньо через державний апарат.Read More »
Око Сови 