Відколи я став писати свої щорічні підсумки близько десятиліття тому, ніколи ще не було мені так складно розповісти про свій рік. 2023-ій видається неоднозначним і незрозумілим. Ось ціла низка випробувань і нещасть, але, якщо подумати, порівняно з іншими людьми, мені якось гріх скаржитися. Ось важливі кроки, на які я наважився, і зміни у моєму житті, але їхнє значення проявиться іще нескоро. Ось мої переживання, але чи мають вони значення посеред війни?

Втім тут я можу розповісти лише про те, що було цьогоріч важливим для мене.

Сказати, що 2022-ий був поганим, було би занадто м’яко та неоригінально. Проблеми у більшості з тих, хто читатиме цей текст, подібні, а скиглення мало допомагає їх залагоджувати. Саме тому цьогорічні підсумки я спробую сфокусувати на хорошому, принаймні на тому, що дарувало мені впродовж року надію, на тому, що здавалося мені правильним, і на тому, що хоча би якоюсь мінімальною мірою наближало перемогу.

Почнімо з того, що я дуже нормально цьогоріч справився з базовим завданням “просто вижити”.

Цей рік – ніби місток, підвішений між двома горами. З одного боку, він багато в чому є лише логічним продовженням минулорічної, вже добре заїжджаної історії про коронавірус. З іншого – він уже затьмарений загрозами року майбутнього. Екзистенційно 2021-ий дуже несамостійний. І я в ньому так само несамостійний, адже цього разу щорічні підсумки значно менше стосуються того, що роблю особисто я, і значно більше того, що відбувається довкола мене.