Є борці за чистоту раси, а є борці за своєрідну “расову” чистоту мови. Останніх зустрічаю набагато частіше – як критиків моїх текстів. Зокрема текстів, які я пишу про відеоігри. Постійно вимушений вислуховувати їхні скарги на “американізованість” моєї мови або ж на те, що я послуговуюся “кацапськими правилами”. І ці ґраммар-наці, як і звичайні праворадикали, живуть у режимі постійного пошуку ворогів. У їхніх очах звичні для більшості людей слова чомусь раптом стають ознакою мало не державної зради, а правила правопису 1920-их чи якісь іще спірні та не до кінця засвоєні всіма реформи стають залізобетонною, непомильною істиною.

Тож я вирішив пояснити докладно, чому я вживаю слова на кшталт “файл” або “шутер”, чому я не люблю літеру Ґ, чому в цьому немає нічого поганого і чому слово “зберігайлівка” вживати не слід, якщо ви справді турбуєтеся про розвиток української культури.

Так, це ще один допис у жанрі “моя велика відповідь на постійно повторювану дискусію”. Бо дістало, дістало немилосердно.Read More »

Er ist wieder da (Він знову тут) – фільм за однойменною книгою Тімура Вермеса 2011-го року. Ця стрічка трагічна, комічна і глибша, ніж може здаватися на перший погляд. Я би сказав, це той випадок, коли фільм кращий за книгу.

Адольф Гітлер прокидається у звичайному німецькому дворі у 2014-му році. Він пробує розібратися у ситуації і в тому новому дивовижному світі, в якому він опинився. У пригоді Гітлеру стає молодий журналіст Фабіан Завацкі, який не може собі знайти пристойну роботу і терміново потребує ідеї для власного телешоу. Завацкі сприймає Гітлера за коміка, якого бере з собою у подорож Німеччиною, щоб створити щось на кшталт “дорожніх записок” і продати на телебачення.Read More »

Стаття у Foreign Policy предрікає Німеччині політичне лідерство в Європі внаслідок перемоги Дональда Трампа. США, ймовірно, зменшать свою участь у європейських справах, зокрема в підтримці єдності Європи перед тиском з боку Москви. Після Brexit і в світлі ймовірної зміни влади у Франції навесні наступного року, не лишається нікого, окрім Німеччини, хто міг би стати обличчям ліберально-демократичного Заходу… або того, що від нього залишиться. І справа не стільки в Німеччині загалом, скільки в її канцлері, Ангелі Меркель.

У 2015-му в соцмережах жартували про навалу біженців: мовляв хто б міг подумати 70 років тому, що люди так хотітимуть потрапити до німецьких таборів? Але під кінець 2016-го іронія зробила навіть крутіший виток: схоже, що Німеччина таки стане політичним лідером Європи. І хто міг би 70 років тому уявити, наскільки ця перспектива видаватиметься німецькому керівництву неприємною та складною.Read More »