Краще пізно, ніж занадто пізно, чи не так? 🙂 Настав час попрощатися із цим буремним роком.
Вперше пишу свій традиційний річний звіт менше, ніж за добу до початку Нового Року. Відкрию “велику таємницю”: зазвичай ці звіти я починаю писати ще у листопаді, а в грудні радше редагую. Однак нині я все роблю в останню хвилину через цейтнот, який супроводжував мене більшу частину 2019-го.Read More »
Ось і минули 12 місяців з моменту мого повернення до Києва. І я цілком легітимно можу сказати, що це були чи не найбуремніші 12 місяців мого дотеперішнього життя: ОСББ, нові проблеми з очима, дві виснажливі передвиборчі кампанії поспіль, процес працевлаштування у Мінфін (де нині чи не найжвавіший період за всю історію Незалежності), а ще пара не надто вдалих спроб запустити власні проекти, а також низка інших викликів, які напевно доведеться добивати вже у наступному році.
Але ні, я досі не шкодую, що повернувся (хай наші вітчизняні зрадофіли і мої особисті недоброзичливці кусають лікті!)Read More »
Найбільш довершена інтелектуальна розвага з усіх, які я бачив. Філософська дуель двох мислителів сучасності: культового серед ліваків Славоя Жижека та неоконсервативного ніцшеанця Джордана Пітерсона. Мало що в цьому житті піднімало мені настрій більше за ці майже три години їхніх розмов.Read More »
Мемуари покійного сенатора Джона МакКейна важко назвати історією успіху. Він пише про поразку на виборах президента, про неспроможність запобігти провалам США в Іраку, про вибачення перед бойовиком-ісламістом за тортури, яких той зазнав у американській в’язниці. Всі ці історії – своєрідна хроніка невдач, і часом навіть дивно, як людину, яка все це пережила, можна вважати героєм, взірцем, визначною особистістю. І особливо гірко стає читати книгу, коли чітко уявляєш, як воно було МакКейну в тій чи іншій ситуації – коли він розумів, що все буде швидше за все погано, а навіть якщо і вдасться запобігти найгіршому сценарію, ніхто тобі потім не подякує.
Однак саме це і робить дану книгу важливою.Read More »
Пройшли парламентські антивибори і їхній результат для моєї політсили невтішний. Для мене особисто це означає, що скоро я припиню свою роботу радника віце-спікера ВР. Це сумно, але в силу багатьох чинників це закономірно.
Це були буремні півроку. Read More »
Я люблю вибори. Це одна з головних причин, чому я працюю в політиці. Я не є спортивним фанатом, але вибори – це для мене як чемпіонат. Заради цього змагання я готовий не спати ночами – і як уболівальник, і як учасник команди. І хоча мій роботодавець виступає проти мажоритарки, я люблю і мажоритарні вибори – через атмосферу масового мордобою, що панує на більшості округів. Це все дуже емоційно, дуже особисто.
Але поточні вибори я просто не сприймаю. Взагалі.Read More »
“Бійся тихої людини. Коли всі говорять, він спостерігає. Коли всі діють, він планує. І коли всі нарешті спочивають – він завдає удару“. Ця цитата на початку фільму “Влада” (Vice) ніби готує нас побачити сходження до влади справжнього злого генія. Однак цінність фільму полягає саме в тому, що головний герой – Дік Чейні – показаний не найбільш амбіційним, не найяскравішим і не таким вже і маніпулятивним політиком. Трясця, та він не так, щоб дуже відрізняється від середньостатистичного американця… чи взагалі від середньостатистичного чоловіка на цій планеті.
Це той фільм, який варто подивитися бодай заради геніальної гри Крістіана Бейла. У світі кіно він відомий передовсім тим, що задля кожної ролі суттєво змінює свою вагу. А тут він змінюється на очах, граючи свого персонажа і в 30, і в 60.Read More »
Друзі, годі істерії! “Демократія не для українців“, “ми маємо ризик втратити державу” – читаю у дописах людей, яких давно знаю і поважаю, бо це толкові, професійні, успішні люди. Але емоції президентської кампанії захлинули навіть їх. Вони сіли на потяг істерії і гасають на ньому, аж гай шумить!
Але якщо все навіть настільки погано, як вам здається, трагедійні зойки та огульне ярликування трьох чвертей виборців нічого ні для кого не вирішать. Крім того, насправді НЕ ВСЕ так погано і однозначно, як вам здається. Настав час трохи отямитися.
Можете забити мене камінням, але мені дебати на стадіоні сподобалися. Я не вбачаю в них кризу демократії. Такого роду дебати – неконвенційні. По-хорошому, вони не можуть слугувати заміною більш предметному обговоренню програм у студії, але мені поведінка обох кандидатів на стадіоні розповіла про них значно більше, ніж зміст їхніх заяв.
Дебати на стадіоні були дуже подібні до реп-батлу. Ніхто реп не читав, але всі ці нависання чинного президента над Зеленським, коли той зачитував свої запитання “з народу”, натовпи підтримки за спинами двох кандидатів з рукостисканнями і прапорами, запитання з тролінговими панчлайнами, трансляції дебатів закордон – це все було дуже близьке за атмосферою до словесної дуелі реперів. Бракувало лишень, щоб ведучий Андрій Куликов на початку сказав “Погаласуємо, трясця!”.Read More »
Мене вражає, що екзит-поли/результати першого туру когось вражають. Навіть серед мого освіченого оточення у людей подекуди прорізалася справжня паніка – бо “клоун набрав більше 30%”. аАаАа! Друзі, годі.Read More »
Око Сови 