Минулого тижня по роботі був на кількох зустрічах депутата Єгора Соболєва з виборцями. Адеквату було більше, ніж я очікував – учасники зустрічей поводили себе здебільшого чемно, говорили про реальні проблеми і задавали слушні запитання. Та і Єгор – дуже вправний речник: навіть відверто беззмістовні “виступи” із залу він вміє повернути в конструктивне русло. Однак навіть коли йому вдавалося відбити словесний наступ “городських самашедших”, мій процент віри в нашу країну трошки падав – через сам факт поставленого недозапитання.Read More »

Ми увійшли в епоху виборів ще минулого літа. Я кажу “епоха”, бо йдеться не просто про “довгий” виборчий 2019-ий, у якому вже відбуваються президентські, а незабаром відбудуться і парламентські перегони, йдеться також і про наступний, 2020-ий рік – рік виборів київських. Вони будуть не набагато менш напруженими і не набагато менш важливими за вибори 2019-го.

На жаль, я вже чую від декого зі своїх друзів думки, що нема смислу голосувати. Причини формулюються по-різному, але переважно все зводиться до того, що кандидати, які радше подобаються – “непрохідні”, а “прохідні” кандидати не подобаються взагалі. Тобто є відчуття нездатності вплинути на ситуацію в країні. Звичайно, це демотивує, але я закликаю всіх добряче подумати перед тим, як відсидітися у день голосування вдома за серіалами.Read More »

Днями переглянув кілька промов американських політиків щодо смерті сенатора Джона МакКейна, який пішов з життя 25 серпня. З цих виступів можна чимало дізнатися не лише про покійного сенатора, але і про американську політику, і про США в цілому.

Найцікавіші промови – Ліндсі Грема, близького соратника МакКейна, Джо Байдена, демократа і екс-віце-президента США, та двох президентів – Джорджа Буша молодшого і Барака Обами, які свого часу перемогли МакКейна на президентських виборах. Перші дві промови – дуже емоційні, інші – більш статечні, але не позбавлені ані суму, ані гумору. Так, гумору було чимало. Жарти під час панегириків – це дивно і… неочікувано правильно.Read More »

Er ist wieder da (Він знову тут) – фільм за однойменною книгою Тімура Вермеса 2011-го року. Ця стрічка трагічна, комічна і глибша, ніж може здаватися на перший погляд. Я би сказав, це той випадок, коли фільм кращий за книгу.

Адольф Гітлер прокидається у звичайному німецькому дворі у 2014-му році. Він пробує розібратися у ситуації і в тому новому дивовижному світі, в якому він опинився. У пригоді Гітлеру стає молодий журналіст Фабіан Завацкі, який не може собі знайти пристойну роботу і терміново потребує ідеї для власного телешоу. Завацкі сприймає Гітлера за коміка, якого бере з собою у подорож Німеччиною, щоб створити щось на кшталт “дорожніх записок” і продати на телебачення.Read More »

Український виборець завжди охочий до “нових облич” у політиці та управлінській сфері. Однак за весь час Незалежності це прагнення залишається до кінця не втамованим. Яскраві проекти з’являються, проте або дуже швидко розчаровують, або взагалі не справляються з тим, щоби потрапити до влади. Навіть після революцій та криз дуже швидко ключові посади займають люди, яких ми пам’ятаємо іще з 90-тих.

Чому щоразу перед виборчим циклом астрологи оголошують тиждень “нових облич”, після чого їх кількість збільшується приблизно вдвічі, – ми традиційно подискутували із Андрієм Пилипенком (АП), моїм товаришем, головою аналітичної служби телеканалу “Еспресо”.Read More »

“Посібник диктатора” – сучасна цинічна теорія про природу влади. І хоча почасти вона здається поверховою, автори досить переконливо пояснюють, хто насправді визначає ім’я лідера і кому лідер прислуговує передовсім. Ні, тут немає конспірології. Деталі – далі, у моєму огляді-конспекті.

Одразу проясню важливий момент: автори “Посібника диктатора” Брюс Буено де Мескіта і Алістер Сміт не виправдовують і не заохочують авторитаризм, корупцію чи зневагу до людського життя. Вони лише викладають певну логіку, якою мали би послуговуватися керівники будь-якої більш-менш серйозної організації, якщо вони прагнуть залишатися на посаді лідера якомога довше. Read More »

Підбиваємо підсумки найглобальніших тем року, що минає. На перший погляд, планета помітно пригальмувала своє скочування у пекло – в цілому 2017 рік заслуговує титулу “могло бути і гірше”. США чинять опір Трампу, ЄС  – внутрішнім розколам, Захід чинить опір Кремлю, на Близькому Сході добивають “Ісламську державу”. З іншого боку, майже усі ці перемоги мали присмак зради, а на обрії залишається вдосталь викликів, на які світ, здається, не знає  як реагувати.

2017-ий був неоднозначним роком для світу, але враження залишає радше хороше. Можливо, бо очікування від нього не були високими. Третя світова війна ще не почалася – і на тому дякуємо!
Read More »