Чи на щастя, чи на жаль, зв’язки між членами моєї родини ніколи не були занадто тісними. Скажімо, мій батько довгий час із досі незрозумілих мені причин замовчував будь-що про нашу рідню у Львові. Від родичів на Сумщині ми просто віддалилися за останні пару десятиліть. Та і в цілому, справедливо буде сказати, що моя рідня завжди справлялася найкраще, коли кожен із нас діяв сам по собі. Тому, на відміну від більшості людей, коли я звернувся за послугою з дослідження родоводу, я не ставив собі за мету розкопати дані про далеких родичів, щоби потім їм нав’язуватися. Просто мені було цікаво уявити своїх предків, дізнатися, через які випробування вони проходили, і можливо, якщо пощастить, навіть надихнутися їхніми прикладами.

Після смерті батька я зрозумів, що час минає швидко, зв’язку з минулим залишається дедалі менше, тож треба поспішити.

Я звернувся по допомогу до фахівця – свого друга історика Антона Бондарєва, який вже багато років займається дослідженнями родоводів. Ми лише розпочали генеалогічні “розкопки”, але практично одразу я отримав цілу низку інсайтів у те, як жила родина по лінії одного з моїх дідів. Кількома із цих інсайтів я вирішив поділитися тут.

Війни мого діда

Мій дід Захар був авіаційним техніком під час Другої Світової. Навіть мав два ордени “Червона зірка”, про що я знав і раніше. Але я ніколи не задумувався, за що він їх отримав. Щодо одного з орденів мій друг спромігся знайти інформацію. У листі, доданому до наказу про нагородження, йдеться зокрема, що дід Захар в умовах нестачі обладнання та інструментів “из лома и подлежащего списанию оборудования, а также из лома трофеев” організував ремонт військової техніки і обладнання, зокрема він полагодив “113 радиостанций, 450 авиаприборов” та 72 генераторів. Практично, воєнний scavenger inventor. При цьому зазначається, що він ще й навчав інших фахівців. Скільки ж у нас щодня на сьогоднішніх фронтах ремонтується техніки аналогічним чином…

Та окрім Другої Світової, виявилося, дід брав участь і у Фінській війні. Ось тут уже пишатися особливо нічим, окрім того хіба, що він вижив. Кампанія проти Фінляндії мала ідентичну природу до нинішньої війни параші проти України: загарбницька, безчесна, за рахунок неадекватних м’ясних штурмів. Напевно, тому дід і вижив, що займався ремонтом техніки десь у тилу, а не бігав лісами у пошуках снайпера Сімо.

Стани та імена

Батьки мого діда належали до стану козаків. Це був для мене щирий сюрприз. Я взагалі не уявляв, що в 1910-их цей статус іще вартував згадок в офіційних книгах. Звісно, бути козаком на початку ХХ століття – зовсім не те саме, що бути козаком у 1640-их. Про звичну вольницю чи боротьбу за станові права уже довгий час не йшлося. Проте приналежність до цього суспільного стану означає щонайменше, що по дідовій лінії люди в моєму роду були вільними, не кріпосними.

Цікаво було читати й імена декого з предків. Нині, слава Небесам, дітям стали давати різноманітніші імена, ніж раніше, але мало яке навіть із сучасних імен зрівняється з іменем моєї прапрапрабабці, яку звали Домінікія. Хрещену ж мого прадіда звали Акуліна. В дитинстві я був певен, що це ім’я придумане суто для дитячого мультика, бо не знали, як краще назвати головну героїню – акулу.

Смерть і потім народження

Несподіваним технічним, але цікавим для мене виявився також той факт, що всього лише століття тому ставлення до документів було зовсім інакшим, аніж зараз.

В це навіть важко було спершу повірити, але церковні писарі, попри весь пафос парафіяльних книг (лишень подивіться на цей розмашистий шрифт!), були доволі “приблизними” у своїх записах. Місяць туди – місяць сюди мало що для них значили. Тож за церковними записами двоє новонароджених первістків мого прадіда народилися і були охрещені у листопаді 1905-го року, а померли місяцем раніше – у жовтні. Так-так, це не мій одрук: померли раніше, ніж народилися. Коли я це вперше побачив у сканах документів (Антон надсилає їх разом з коротким описом результатів своєї роботи), у мене виникло враження, що я потрапив у містичний жахастик про моторошну провінційну таємницю. Але мій друг пояснив, що таке з церковними записами буває часто.

Також він звернув мою увагу, що якщо писар був російськомовним, то багато імен і прізвищ могли перекручуватися на вєлікороSSкійЪ лад. Наприклад, прізвище по дідовій лінії Зінченко записувалося в книгах як Зеньченко. І це ще далеко не найбільш радикальне перекручування.

---

Дослідження перебуває на початковій стадії і до повноцінного родинного дерева мені ще далеко. Проте ці “розкопки” виявилися цікавішими, ніж я спершу уявляв, і я радий, що мій друг Антон може пояснити і допомогти розібратися у цій справі. Ви також можете скористатися його послугами до тієї міри, яка вам індивідуально цікава. У багатьох випадках вичитки книг та переписів можуть потребувати часу, але зараз це в будь-якому разі легше, ніж, скажімо, 10-20 років тому, адже чимало архівів оцифровані і Антон добре в них орієнтується.