Почну із застереження, що я не вважаю себе воєнним експертом і не претендую на доступ до “надійних джерел”. Радше навпаки, в даному записі я висловлюю суто суб’єктивне враження щодо дуже публічного продукту. Цей відгук – моя особиста відповідь на запитання, чому ця війна надовго і чому вона навряд чи повноцінно закінчиться без припинення існування в нинішньому політичному вигляді або України, або наших кончених сусідів.

Якщо коротко: війна надовго, бо російське керівництво вирішило, що Україну треба взяти за будь-яку ціну, і у них багато основного ресурсу, яким цю “ціну” треба виплачувати. Це не нафта і не гроші, і не танки, і не снаряди, це люди.

Хороші технології і багато боєприпасів – це важливо, але якщо тобі нема кого посадити за штурвал, то літаки просто не полетять і танки не поїдуть, і артилерія не стрілятиме.

Російські типажі

Я переглянув пару десятків інтерв’ю Володимира Золкіна і його товариша Дмитра “Апостола” Карпенка. Це відео розмов з військовополоненими росіянами та колаборантами. Основна аудиторія цих блогів – росіяни, яких Золкін з “Апостолом” намагаються демотивувати від мобілізації, заохотити до співпраці із ЗСУ або принаймні заохотити здатися в полон. Полонені росіяни зголошуються поспілкуватися на камеру, щоби дати своїм родичам знати, що вони живі і в полоні (типова ситуація, коли родичам кажуть, що вони на бойовому завданні, коли вони вже пару місяців як полонені). Звісно, багато записів схожі між собою, але насправді люди там є дуже різні: упороті адепти “руского міра”, кадрові офіцери з простим виправданням “я виполнял пріказ”, зеки і чмобіки. Є і нечисленні оптимістичні історії про тих, хто переходить на бік України.

Ідейних імперських фанатиків серед полонених росіян – обмаль, і це зрозуміло, в полоні, які б комфортні умови не були, мало в кого буде снаги штовхати палкі промови. Втім, що чітко видно, колаборанти – громадяни України, які стали для параші наводчіками ракет або місцевими пропагандистами, – НАБАГАТО неадекватніші за найбільш імперського російського вояку. Імперці принаймні посилаються на парашну пропаганду, намагаються вибудувати дуже неправдиву, але аргументацію, намагаються показати, що у них є якась “своя правда”, за яку вони воюють. А колаборанти – це просто психи, у яких в голові каша. Там православіє, пізній “совок”, воєнний комунізм, якийсь дрімучий шаманізм, найбрєдовіші теорії змов живуть вкупі разом, як само собою очевидні речі. Імперець принаймні старається не злити тих, у кого він в полоні, а десь може і сумнівається в “своїй правді”. Колаборант же – це тупо культист, наглухо відірваний від найменших подразників реальності, який лапочє абсурд на рівні шизофазії і при цьому ще й відчуває вивищення над інтерв’юером, бо той не пізнав всіх цих “позамежних істин” про рептилоїдів та всю іншу чепуху. SaNiTy Is fOr ThE wEaK!! Інтерв’ю з колаборантами мені фізично важко слухати. Це просто дуже тупі, психічно виражено нездорові голодранці.

Натомість, як не дивно, найадекватніші – зеки. По-перше, у них зрозумілі, людські мотивації: пішли воювати заради свободи, обіцяної ануляції судимостей та заробітку на тому, що вони вміють. По-друге, вони найнормальніше за всіх говорять. Не сцуться перед камерою, не беруться коментувати те, в чому не розбираються, але й рідко відмежовуються тупою відмовкою “я чілавєк малінькій”.

Втім, найбільше мене вразила найсіріша і безвольна група – чмобікі. Вони стандартно розповідають, що взагалі не при ділах, “палітікай нє інтірісуюсь”, що їх силоміць загнали на війну, нерідко вони висловлюють критичні погляди щодо Кремля і війни в цілому, в окремих випадках навіть розповідають, що займалися опозиійним активізмом. Але саме вони – чмобікі – є причиною, чому ця війна не закінчиться, ймовірно, до повного винищення або нас, або параші.

Так-так, головна біда не в імперцях і фанатиках, бо їх насправді порівняно мало. Проблема і не в зеках – вони теж скінченні і доволі раціональні, тому за нагоди уникнуть мобілізації, дезертирують і т. д. А от чмобікі – це і є ота мовчазна більшість, болото з боліт, “глубінний народ”, який ітиме на війну рівно доти, доки не закінчиться… хіба що силовий апарат, який їх на цю війну відправляє, закінчиться швидше.

Ви скажете, що чмобікі – це невмотивована і погано навчена сила. Але ж і найслабший доходяга з автоматом (чи навіть палкою) в руках може когось принаймні покалічити. А якщо таких доходяг сотні тисяч і у них не палки, а РСЗВ і танки, то це вже зовсім невесело.

Ви скажете, що у Золкіна нерепрезентативна вибірка. Що ті, хто був більш готовий воювати, просто не здалися в полон. Фанатиків може бути значно більше. І ймовірно так і є, але кращої вибірки в публічному доступі нема.

Ви скажете, що полоненим вірити не слід. У полоні і не таке розкажеш! Проте (це суб’єктивно, звісно) більша частина їхніх історій звучать правдиво, а самі полонені не виглядають надто розумними, щоби набрехати щось дуже далеке від дійсності. Втім, якщо припустити, що частина з них талановито брешуть і відсоток вмотивованих солдатів із них більший, ніж здається, то це радше підсилює, а не послаблює припущення про війну “до останнього руского”.

Досконале тєрпілово

З України ще до повномасштабки багато хто виїхав у законний спосіб, хтось перевдівся в матрац і утік нелегально, хтось забронювався, хтось знайшов іншу формальну причину не мобілізуватися, хтось купив за хабар собі інвалідність, хтось навіть судиться через повістку, багато хто просто не спішить іти в ТЦК. І ми сперечаємося цілою країною про ефективність мобілізації, про те, “всі” чи не зовсім “усі” мають служити, про (а)моральність тих, хто поїхав і не вернувся, про зловживання воєнкомів і т. д. В цей же час у парашці будь-хто піде безумовно і без вагань на будь-яку війну і убивать, і помирать, бо “бояться ФСБ/тюрми”. І оскільки цей страх має загальнонаціональний характер, то нема сумніву, що з часом, в разі потреби, там мобілізуватимуть і жінок, і підлітків, і пенсіонерів.

Я давно вже не вірю ні в який протестний потенціал в парашці, але мені здавалося, що у рускіх принаймні мала би бути якась життєва хитрість. Та на порятунок власної шкури ця хитрість точно не розповсюджується.

Ще колись раніше я дійшов висновку що більшість влад тримається не так на активній підтримці влади, як на пасивності більшості, яку влада не дратує достатньою мірою, щоби цій владі опиратися хоч в якийсь значущий спосіб. А якщо підвищити “больовий поріг” і апатію населення до небес – то можна хоч їхніх дітей в прямому ефірі на фарш переробляти, всім буде все ОК.

В особі сусідньої держави і тамтешнього населення проти нас воює конкретно оця установка, що всім все пофігу. Абсолютне, досконале тєрпілово. Воно дозволило прихід до влади і укорінення вижившого з ума диктатора, воно дозволило і масову мобілізацію “нескінченного” людського ресурсу на цю війну.

---

Нині в ЗМІ багато розрахунків про те, що війна може тривати роками. Це підрахунки штибу “на скільки залпів лишилося російських ракет”, скільки у них ще танків можуть відремонтувати, скільки грошей лишилося у “Газпрома” – все це дуже неточно і насправді це другорядне. Адже є інший, важливіший і відносно точний розрахунок – населення, яке готове йти на фронт, чи радше, населення, яке НЕ готове ніяк опиратися мобілізації. За цим показником війна може легко розтягнутися і на десятиліття – за умов, що нам своїх сил вистачить тримати оборону. Уявіть собі, скільки “перемелюватимуться” 140 мільйонів, якщо навіть гинутимуть стабільно по тисячі щодня.

Завдяки тотальному тєрпілову парашка посилатиме супроти нас та й хоч усе своє недолуге населення. За відсутності достатньої кількості техніки і зброї – садитиме чмобіків на “москвичі” і видаватиме їм в руки арматуру, і робитиме так у сподіванні, що у нас і всіх наших партнерів тупо закінчаться снаряди і патрони, і останній росіянин таки заб’є останнього українця якоюсь підручною каменюкою.

Ні, я точно не пропоную нам усім за прикладом парашкінців іти в “м’ясний” штурм, бо “маленька радянська армія ніколи не переможе велику радянську армію“. Але потрібно шукати компенсаторні механізми супроти російського “м’ясного” чинника. І, звісно, потрібно продовжувати підтримувати наші Сили Оборони у всякий спосіб.