От і знову настав час для рубрики “Чого я навчився…?”.

На жаль, обставини змушують мене піти з Програми “U-LEAD з Європою“. Це той рідкісний випадок, коли звільнення і не з волі роботодавця, і не з волі працівника – такий вже дивний наш час.

Якщо ви не знайомі з цією Програмою, то коротко означу, що вона навчає і консультує наші найменші громад з населенням до 50К осіб. Програма загалом сприяє реформі місцевого самоврядування в контексті наближення законодавства України до норм Євросоюзу, що важливо і для нашого майбутнього членства у Союзі. Також Програма допомагає громадам створювати і втілювати суспільно корисні проекти і шукати партнерів у країнах ЄС.

У моєму житті U-LEAD впевнено входить у топ найкращих робіт, які у мене були. Це були насичені 4,5 роки, і я не дозволяю собі сказати, що це були хороші роки лише тому, що на них припали пандемія і повномасштабна війна. Без цих апокаліпсисів, я певен, українські міста і села вже мало чим відрізнялися б від заможніших громад Польщі та Чехії. U-LEAD вела би перед у цьому перетворенні, і я був би щасливий відповідати за висвітлення досягнень цієї Програми.

Але поки все дуже інакше…

Який же новий досвід я виношу з U-LEAD?

Етикет відстані

Я ніколи в житті стільки не працював дистанційно. І за цю можливість я дуже вдячний, бо це економія двох годин на день, грошей на проїзд, сил тілесних і психічних, і загалом здоров’я. А ще це дуже значна додаткова ефективність у виконанні роботи, яка потребує зосередження і не дуже зручна у переповненому офісі.

Проте дистанційна робота також вимагає певного етикету та неабиякої емпатії! Багато речей, що очевидні у живій бесіді, у текстовому форматі здаються неясними чи навіть непривітними. Я це давно усвідомив і навіть писав про це. Однак до U-LEAD я з цією проблемою стикався майже виключно поза робочим контекстом і може й не уявляв, яке додаткове навантаження це може створювати у внутрішніх комунікаціях. Втім без хороших внутрішніх комунікацій не буває хороших зовнішніх. Робота в Програмі прокачала мою здатність конструктивно і людяно взаємодіяти з іншими суто через пошту/чати/дзвінки. Окрім того, я мав нагоду побачити, як розумний баланс офісного і дистанційного режимів може оптимізувати виконання багатьох задач і поліпшити життя працівників.

Техзавдання, тендери, контракти

Хоча офіційно моя посада зазначалася як “радник”, направду я був радше проджект-менеджером. І це правда також і щодо більшості моїх (уже колишніх) колег. На практиці це вимагало ретельного прописування умов контрактів, зокрема в частині технічного завдання. Це мистецтво, яке потребує відчуття тонкого балансу між занадто детальними і занадто абстрактними умовами – між цілковитою вольницею підрядника і переставлянням ніг замість нього. Це неможливо зробити добре без належного розуміння природи процесів, за які відповідаєш: скільки це може тривати і коштувати.

Не все вдалося, як хотілося, бо процедури часто просто не були розраховані на інформаційні/рекламні/просвітницькі задачі. Підготовка тендерів була однією з найбільш бюрократичних відповідальностей, що лежали на мені. Але за 4,5 роки мені вдалося запустити і успішно втілити близько дюжини контрактів різного типу і масштабу, включно із запуском сайту Програми, на який я посилався вище. Це було дуже корисно для розвитку системного мислення і спроможності керувати процесами. Окрім того, це дуже допомогло в розвитку ще одного вміння…

Користування ШІ

Знаково, що застосувати ШІ мені вперше в житті довелося саме на роботі. Це допомогло побачити, чому ШІ (принаймні найближчим часом) не замінить більшість людей. Це дозволило під новим кутом подивитися на природу багатьох жанрів текстів і навіть на природу мистецтва. Я побачив, у чому ШІ є корисним, де лежать межі цієї користі і чим він взагалі не є. Про це нещодавно навіть писав окремий допис. Та головне – що я в принципі почав застосовувати ШІ і, гадаю, у своїх майбутніх роботах буду толковим користувачем цього нового інструменту.

Стратегування, переговори і… верстка вісника

…налагодження інформаційних ланцюгів, написання промов, переклади, керування групою авторів, контроль якості матеріалів, представницькі функції, малювання логотипів і навіть огляд на браузерну гру. І так, я дійсно кілька разів підміняв нашу дизайнерку на верстці внутрішнього вісника – мені пощастило, що основ цього процесу мене свого часу навчили у Школі журналістики. Тут можна було би перелічити ще багато речей, у яких я мав нагоду повправлятися, але які не були новими для мене – і це прекрасно!

U-LEAD мені дозволила застосувати значну частину моїх давніших умінь, знань і зацікавлень. Я завжди шукав роботу, на якій я міг би розкритися у своїй різносторонності: займатися не лише текстами чи лише організаційними питаннями, але й поїхати кудись із кимсь цікавим поговорити, і трохи в аналітику, і щось естетичне виробити.

U-LEAD – чи не перша робота в моєму житті, де я значно більше робив те, що умів, аніж вивчав нове. І це для мене – чи не найбільша цінність і (за іронією долі) чи не найбільша новинка. Звичайно, цікаво і корисно досліджувати незвідані теми, але здається, що нині ми так часто вимушені вивчати нове, що бракне сил і умов заглибитися у вже почате і досягти бодай у чомусь помітних вершин – не лише постійно “освоювати горизонти”, але і творити справжні зміни, виробляти додану вартість.

Урбаністика і Deutsch

Із того, що я таки хотів би дослідити краще, але не встиг – урбаністика. Це не першочергова тема, якою займається Програма, але у нас було багато заходів, дотичних до того, як “відбудовувати краще ніж було” (Build Back Better), яким повинно бути інклюзивне місто, як вирішити проблеми транспорту, як повернути людям річки і парки тощо. Мені це все цікаво, бо я мешканець Києва – одного з міст, найбільш катастрофічно постраждалих НЕ від війни.

Також, як не прикро це визнавати, хоч я і працював з німцями, і справді хотів по-нормальному довчити німецьку мову, постійно відбувалося щось, через що мені було просто ніколи цим займатися. Сподіваюся, у мене ще будуть сприятливі нагоди.

---

Загалом, у U-LEAD я почувався на своєму місці – там, де я міг приносити користь і команді, і країні, і де мені самому було здебільшого комфортно. Я скучатиму за цією структурою і не полишаю надії, що колись іще матиму нагоду до неї повернутися. Наразі ж бажаю моїм колишнім колегам втілити якомога більше із запланованого на благо України і всієї Європи!