Відтепер я чоловік жонатий! У мене є дружина – Катерина. Ми разом любимо книги, масажі, Ефективність, інвестиційні інструменти, настільні ігри і смачну їжу.
Ми разом менше року, але нас об’єднують спільні цілі та цінності, тож цього літа ми створили власну сім’ю! Та і за всіх перипетій навколо, не ясно, чи є справді час чекати отого сприятливішого моменту для серйозних кроків. Відкладати життя просто нема куди. Його треба жити уже, поки ми ще маємо цю можливість. І ось ми вже втілили свій перший великий спільний проєкт – ВЕСІЛЛЯ!
Якщо почитати мої підсумки за попередні роки, стає очевидним, що загалом ситуація гіршає. 2025-ий в цьому смислі є “достойним послідовником” попередніх двох років. І напевно, це так не лише у мене. Ми провалюємося у дедалі глибші шари пекла, але тримаємося і сподіваємося на краще суто тому, що здатися – це взагалі не варіант. Іноді у цій гранично безрадісній подорожі трапляються і позитивні проблиски, які можуть навіть бути ознакою довгосподіваного повороту на краще. Дяка Богу, цьогоріч такий проблиск стався і в моєму житті. Але про все по порядку…
Країна починає свій день з хвилини мовчання – згадки про усіх полеглих наших співвітчизників. І я почну цей допис відповідним чином.
Прапорець у корпоративному стилі, який розроблявся за моєї активної участі
От і знову настав час для рубрики “Чого я навчився…?”.
На жаль, обставини змушують мене піти з Програми “U-LEAD з Європою“. Це той рідкісний випадок, коли звільнення і не з волі роботодавця, і не з волі працівника – такий вже дивний наш час.
Якщо ви не знайомі з цією Програмою, то коротко означу, що вона навчає і консультує наші найменші громад з населенням до 50К осіб. Програма загалом сприяє реформі місцевого самоврядування в контексті наближення законодавства України до норм Євросоюзу, що важливо і для нашого майбутнього членства у Союзі. Також Програма допомагає громадам створювати і втілювати суспільно корисні проекти і шукати партнерів у країнах ЄС.
У моєму житті U-LEAD впевнено входить у топ найкращих робіт, які у мене були. Це були насичені 4,5 роки, і я не дозволяю собі сказати, що це були хороші роки лише тому, що на них припали пандемія і повномасштабна війна. Без цих апокаліпсисів, я певен, українські міста і села вже мало чим відрізнялися б від заможніших громад Польщі та Чехії. U-LEAD вела би перед у цьому перетворенні, і я був би щасливий відповідати за висвітлення досягнень цієї Програми.
Це був жорсткий рік. Суміш прикрих втрат і давно потрібних усвідомлень. Рік правильних, але тяжких рішень. Звісно, це рік дуже великого виснаження: майже ніколи досі у мене не було такого спротиву робити будь-що і такого постійного бажання спати. Здається, я ніколи не був у настільки невигідному становищі, як зараз, але водночас я ніколи так добре не справлявся з невдачами.
Найдивніше – у мене немає зневаги чи відрази до 2024-го. Чи хотілося б, щоби було легше і щастило більше? Однозначно і дуже! Але я направду ціную те, що вдалося зрозуміти, зберегти або здобути цього року.
Доброго здоров’я усім – як новоприбулим, так і давнішим читачам!
Мій особистий блог, відомий як “Дамітріанство”, змінюється. Відтепер нова назва цієї віртуальної місцини – “Око Сови”. В цьому дописі я розповім, чому так сталося і чого очікувати далі.
Відколи я став писати свої щорічні підсумки близько десятиліття тому, ніколи ще не було мені так складно розповісти про свій рік. 2023-ій видається неоднозначним і незрозумілим. Ось ціла низка випробувань і нещасть, але, якщо подумати, порівняно з іншими людьми, мені якось гріх скаржитися. Ось важливі кроки, на які я наважився, і зміни у моєму житті, але їхнє значення проявиться іще нескоро. Ось мої переживання, але чи мають вони значення посеред війни?
Втім тут я можу розповісти лише про те, що було цьогоріч важливим для мене.
Я переїхав у іншу квартиру, і це мабуть найправильніше моє рішення за останні 5 років. Я переїхав з власної квартири у зйомну, тому тепер мені доведеться платити щомісяця чималі гроші просто за проживання, але це того варте. І це непересічний досвід: це нагода навчитися, переосмислити багато речей і упорядкувати самого себе.
Сказати, що 2022-ий був поганим, було би занадто м’яко та неоригінально. Проблеми у більшості з тих, хто читатиме цей текст, подібні, а скиглення мало допомагає їх залагоджувати. Саме тому цьогорічні підсумки я спробую сфокусувати на хорошому, принаймні на тому, що дарувало мені впродовж року надію, на тому, що здавалося мені правильним, і на тому, що хоча би якоюсь мінімальною мірою наближало перемогу.
Почнімо з того, що я дуже нормально цьогоріч справився з базовим завданням “просто вижити”.
Переживаю “провину вижившого” вкупі з тугою за рідним містом, за різними речами, які залишилися вдома. Постійно думаю, що або дім розграбували, або що в нього влучила ракета і він завалився, і ламаю голову, що робити, якщо сталося перше або друге. Війна – тяжка психологічно навіть для того, кому пощастило не бути під постійними обстрілами і не бачити смерть в обличчя.
Цей рік – ніби місток, підвішений між двома горами. З одного боку, він багато в чому є лише логічним продовженням минулорічної, вже добре заїжджаної історії про коронавірус. З іншого – він уже затьмарений загрозами року майбутнього. Екзистенційно 2021-ий дуже несамостійний. І я в ньому так само несамостійний, адже цього разу щорічні підсумки значно менше стосуються того, що роблю особисто я, і значно більше того, що відбувається довкола мене.
