Книга “Шлях до несвободи” (The Road to Unfreedom) одного з моїх найулюбленіших інтелектуалів Тімоті Снайдера – дуже амбіційна. Вона про історію, свідками якої ми є. Але це праця не просто про події. Це книга про конкретних функціонерів та про глобальні ідеї, що рухають цими подіями.

Снайдер описує перетворення в Росії, Україні, ЄС і США у період з 2011 по 2016 роки. Серед охоплених подій: протести на Болотній площі, Євромайдан, анексія Криму і вторгення Росії на Донбас, криза біженців, Brexit і перемога Дональда Трампа на виборах президента США. Цікаво читати книгу, яка написана як історична, але розповідає про те, що відбувалося з тобою, твоєю країною і твоєю епохою от лише буквально вчора. І немає жодних сумнівів, що ці події матимуть значний вплив на подальший плин історії.Read More »

Er ist wieder da (Він знову тут) – фільм за однойменною книгою Тімура Вермеса 2011-го року. Ця стрічка трагічна, комічна і глибша, ніж може здаватися на перший погляд. Я би сказав, це той випадок, коли фільм кращий за книгу.

Адольф Гітлер прокидається у звичайному німецькому дворі у 2014-му році. Він пробує розібратися у ситуації і в тому новому дивовижному світі, в якому він опинився. У пригоді Гітлеру стає молодий журналіст Фабіан Завацкі, який не може собі знайти пристойну роботу і терміново потребує ідеї для власного телешоу. Завацкі сприймає Гітлера за коміка, якого бере з собою у подорож Німеччиною, щоб створити щось на кшталт “дорожніх записок” і продати на телебачення.Read More »

Це перше послання несвятого Дамітрія Сирецького до атеїстів.

Жартую. Це один із тих записів, в яких я виписую розлогу відповідь на певний тип суперечки, який часто трапляється в моєму житті, – просто щоб зекономити час в подальшому. Отже, якщо ви опинилися тут за прямим посиланням, найімовірніше, ви особисто мене просто дістали і я не бачу смислу в подальшій персональній дискусії з вами.Read More »

Ми живемо в епоху, коли креативність є чи не найціннішим умінням – зокрема і тому, що всі інші уміння за 5-10 років будуть майже повністю замінені роботами і програмами. Однак той самий процес – автоматизація – робить креативність навіть іще більш рідкісною, ніж раніше. Чому? Бо життя стає надто зручним.

Мій улюблений The Economist колись опублікував чудовий текст про користь незручності у нашому житті. У матеріалі перераховуються приклади кількох різних митців, які показують, що невелике ускладення завдань – наприклад, гра на поганій гітарі (замість хорошої) або написання віршів на папері (а не комп’ютері) – активізує наш мозок більше, ніж використання новіших, зручніших засобів. На підтвердження цієї тези також наводиться низка наукових досліджень, одне з яких вказує зокрема, що матеріали уроків краще запам’ятовуються, якщо їх надрукувати “гидким” шрифтом або розсунути далі в часі.Read More »

Український виборець завжди охочий до “нових облич” у політиці та управлінській сфері. Однак за весь час Незалежності це прагнення залишається до кінця не втамованим. Яскраві проекти з’являються, проте або дуже швидко розчаровують, або взагалі не справляються з тим, щоби потрапити до влади. Навіть після революцій та криз дуже швидко ключові посади займають люди, яких ми пам’ятаємо іще з 90-тих.

Чому щоразу перед виборчим циклом астрологи оголошують тиждень “нових облич”, після чого їх кількість збільшується приблизно вдвічі, – ми традиційно подискутували із Андрієм Пилипенком (АП), моїм товаришем, головою аналітичної служби телеканалу “Еспресо”.Read More »

Віршик для продовження теми вранішніх змін…Read More »

Read More »

Робота Блейка Снайдера “Врятувати кота” – це книга про те, як створювати кіно. Втім уроки з неї будуть корисними не лише для кіносценаристів, але й для будь-кого, хто пише будь-які художні сюжети.

Головна ідея “Врятувати кота”: усі кіносценарії працюють приблизно за одним і тим самим планом. Цей план потрібно вивчити і йому слідувати, який би фільм ви не взялися робити. Наскільки це працює – читайте далі в моїй рецензії-конспекті.Read More »

У кожного є своя улюблена пора (або пори) року. Але значно рідше ми говоримо про улюблену пору дня. Нібито всі люблять вечори і частенько ненавидять ранки. І хоча мене теж на роботі вранішні зміни на 6:00 часто вибивають з колії, ранній ранок – це найулюбленіший для мене час.

Є люди вечірні. Це ті, для кого найбільше задоволення – розслабитися наприкінці дня після роботи з книжкою чи за телевізором. Таких багато і серед інтелектуалів, і серед роботяг.

Є люди ночі. І це не обов’язково готи чи відьми. Це всі ті, хто по-справжньому прокидається лише під вечір. Вони, здається, і весь день проживають заради нічних тусовок… або ж заради нічного креативу.

А я – людина вранішня. Я люблю світ, коли він іще не розігрітий сонцем, людьми і машинами, коли усе ще тільки починається – я люблю усілякі добрі початки.Read More »

Я багато критикував українські соціальні мережі за примітивно-патріотичний підхід у створенні. Також я говорив, що нам потрібні якісь альтернативи Facebook.

Створена 2017го року соцмережа Nimses нібито намагається задовольнити обидві мої претензії – вона і одразу цілиться на увесь світ, і принаймні намагається відрізнятися від усього, що нині у світі є. Але наскільки добре це вдається на практиці?Read More »