Відтепер я чоловік жонатий! У мене є дружина – Катерина. Ми разом любимо книги, масажі, Ефективність, інвестиційні інструменти, настільні ігри і смачну їжу.

Ми разом менше року, але нас об’єднують спільні цілі та цінності, тож цього літа ми створили власну сім’ю! Та і за всіх перипетій навколо, не ясно, чи є справді час чекати отого сприятливішого моменту для серйозних кроків. Відкладати життя просто нема куди. Його треба жити уже, поки ми ще маємо цю можливість. І ось ми вже втілили свій перший великий спільний проєкт – ВЕСІЛЛЯ!

Весілля у нас видалося по-справжньому “кінематографічне” – саме таке, як я і хотів: у красивому закладі на березі Дніпра, з тамадою і нетривіальним тортом, церемонією і взаємними обітницями під квітчастою аркою, у колі найближчих, з фотосесією біля води і навіть цілим танцювальним номером, який ми з Катею самі придумали (здебільшого вона). Під кінець дехто з гостей навіть говорили нам, що ніби побували у казці і що не раділи так ніякій події з початку повномасштабної війни.

Танці, торт і тамада

Катя була справжньою зіркою свята (як і належить нареченій), але як я нещодавно почув, ми любимо людей не стільки за те, які вони самі по собі, а за те, якими є ми поруч з ними. І я поруч з Катею точно є кращою, “гострішою” версією самого себе. І весільні активності це показали.

Що стосується танцю – я ніколи в житті стільки не танцював! Ми підготували виступ на три хвилини з двома настроєво різними частинами: романтичною (під I Don’t Know What I’d Do Without You) і веселою (під Accidentally In Love). І я щиро задоволений тим, як нам все вдалося. Після наших тренувань я навіть перестав думати про себе як про цілковито дерев’яну особу. А найдивовижніший факт – це фактично був наш перший спільний танець, ми ніде ніколи досі не танцювали удвох.

Мене особливо тішить, що це була не просто вечірка і не традиційний ритуал, а своєрідне самовираження для нас – вираження через подію і безліч маленьких деталей у ній. Скажімо, от просто приємно, якось “правильно”, що торт був не класично білий, а в пастельних тонах – кольорах дрес-коду за темою серпневих квітів. Торт прикрашали бджоли, яких особливо відзначив Катін батько, адже він має власну пасіку.

Ведучий у деталях переказав нашу історію кохання – як Катя мені спершу відмовила і як вона вже придивлялася до весільних суконь, коли наше перше побачення все ж таки відбулося. Належно відзначили і “винуватця” свята і наших з Катею стосунків загалом – нас познайомив наш найкращий спільний друг Ігор Савченко, йому адресувалося багато аплодисментів упродовж вечора (зокрема коли він танцював на голові під час весільних конкурсів).

І якось так добре склалося, що наші з Катею обітниці органічно доповнювали, навіть продовжували одна одну – теми перегукувалися, але тези не повторювалися. І це при тому, що ми ретельно приховували текстовку одне від одного перед святом. І що гостріші теми між нами – зокрема відмінності наших темпераментів – також були адресовані. Прямо ніби це все редагував хтось, хто поділяє мої смаки.

Коротенька фотосесія біля води – особливо чарівний епізод свята: коли найголовніше уже успішно виголошено і гості засипали нас подарунками, але попереду іще багато веселощів і сюрпризів. І ми удвох, а прохолода від води посеред літньої спеки дарує відчуття легкості і великого розмаїття можливостей майбутнього.

Старі друзі і нові родичі

З мого боку на святі були переважно друзі, а з боку Каті – родичі. Знову ж таки, приємне доповнення одне одного, бо мені сподобалися Катіни родичі, а їй – моє коло спілкування. Вдячний всім, хто зміг прибути! Знаю, що для декого це було технічно непросто. У нас були гості з Одеси і Полтавщини, з Броварів і Німеччини. І навіть моя мама була вражена вишуканістю компанії, що зібралася!

На жаль, не всі до нас доїхали – тут, звісно, “дякувати” війні. Дехто далеко за кордоном, дехто на службі, а хтось вже у вічності. У пам’ять про загиблого мого друга Андрія Матвєєва ми поставили його портрет на окремо виділеному місці – якби він був живим, він точно був би запрошеним в числі перших і обов’язкових гостей.

Практична порада

Можливо, у нас було трохи забагато активностей. Хоч ми запрошували відносно вузьке коло найближчих, і ще й не всі змогли долучитися, часу поспілкуватися з кожним із гостей було добре, якщо по 5 хвилин. Взагалі, 8,5 годин весілля за всіма традиціями і конкурсами пролетіли вельми поспішно. Я встиг з’їсти хіба один шматочок шашлику і один шматочок торту. Отже, практична порада: плануйте на своє весілля бодай невеличкі паузи для нетворкінгу!

І не забудьте призначити наприкінці час на подяки і прощання, та неодмінно відділіть цей блок від блоку виклику таксі для гостей 😁 ми у тій пізній суєті мало не загубили подаровану нам Катіною сестрою зірку, названу на честь нашого подружжя!

Це весілля лишиться шикарним, яскравим і добрим спогадом в історії нашої сім’ї. Радий, що нам все так добре вдалося!