Сьогодні виповнюється рівно три роки, відколи я повернувся з евакуації – з переповненого Львова до тоді ще дуже порожнього і не по-весняному холодного Києва. Я жадав повернення у рідне місто, але це повернення вдарило по мені доволі сильно. Здається, лише у оті перші дні травня я по-справжньому відчув, наскільки життя змінилося і що вже не буде так, як раніше. Вийти з розпачу мені допомогли зустрічі з друзями і… споживацтво.
Read More »
Зазвичай війни асоціюють з такими емоціями, як ненависть (до ворога) або печаль (через утрату близьких). Але впродовж попередніх трьох років і мабуть, якщо я виживу, назавжди для мене головною емоцією цієї війни залишиться розчарування.
Я це кажу не для краси. Мені уже об’єктивно важко ненавидіти росіян іще більше, а постійний потік новин про розбомблені міста, знищені підприємства, пам’ятки історії і заповідники, вісті про загиблих по всій країні – притупив мою здатність до суму, співпереживання і навіть просто переживання за самого себе. Але відчуття невимовного ідіотизму цього світу якимсь чином досі не втрачає своєї новизни. І це при тому, що у мене від початку погляд на світ був радше песимістичний. Я розчарований навіть при тому, що деякими із речей у цьому переліку я ніколи особливо й не “зачаровувався”.
Read More »
“Війна за реальність, як перемагати у світі фейків, правд і спільнот” – це збірка висновків і порад на основі багаторічного досвіду колишнього голови МЗС Дмитра Кулеби. Кулеба, по суті, є високоранговим комунікаційником. Йдеться не лише про те, що дипломатія це форма комунікації, але і про те, що Кулеба консультував політиків з комунікаційних питань, і застосовував у своїй роботі багато знань і засобів зі сфери зв’язків з громадськістю.
Втім це не зовсім мемуари, це радше спроба осмислення природи комунікацій на основі реальних кейсів і з посиланням на знаних дослідників реклами і пропаганди. Це той випадок, коли практика переходить в теорію. І, як на мене, це дуже цінний матеріал.
Read More »
Збірка укранської містичної прози “Фіолетова тінь” видавництва “Ще одну сторінку” приємно вразила мене передовсім тим, що це збірка саме класичних творів. Тут зібрано оповідання другої половини ХІХ і першої половини ХХ століття. В переліку авторів є такі імена, як Богдан Лепкий та Григорій Квітка-Основ’яненко. Коли купував книгу, чомусь думав, що вона складається з доробків сучасних молодих письменників. Але ні. Дуже тішить знати, що в українській класиці було місце містичному, незвіданому і позамежному.
Read More »Мені вже гранично складно сприймати медійних експертів, які не є військовими і які при цьому коментують війну. Складно сприймати і тих, що оптимістичні, і тих, що б’ють на сполох. Перші бісять, бо “поховали” парашку на словах уже сотню разів, та це чомусь не помагає в реальному житті. Другі ж ідіоти, бо щось я не пригадую, щоби навіювання суїцидальних станів комусь помагало вигравати війни.
Якщо все так чудово, як говорять одні, то чому у нас чверть країни під окупацією і ще чверть під постійними обстрілами? А якщо все так погано, як лякають інші, то яким таким дивом ми протрималися більше двох років і знищили стільки сил супротивника? Фільтрувати інформаційний потік стало навіть важче, ніж раніше, а слухати всі ці впевнено озвучувані розмірковування майже нестерпно.
Звісно, проблема “експертів” не нова, але особисто для мене проблема починається навіть не з Арестовича і його “2-3-х тижнів”, і взагалі не з пустопорожнього брехливого самолюбування, а з чогось ніби навіть протилежного.
Read More »
Мало що за останні пару років дозволяло мені відволіктися від нашої воєнної реальності так, як книга одного з моїх улюблених могилянських викладачів та авторів Тараса Лютого. “Сковорода. Самовладання” – це мальовнича подорож у також дуже скрутний для українських земель, але по-своєму чарівний час XVIII століття. Це знайомство із яскравими, визначними постатями нашої історії та “родоводом” ідей, що і нині мають значення для нас. Та передовсім ця книга є ґрунтовним поясненням Григорія Сковороди власне як філософа і як… явища.
Read More »Почну із застереження, що я не вважаю себе воєнним експертом і не претендую на доступ до “надійних джерел”. Радше навпаки, в даному записі я висловлюю суто суб’єктивне враження щодо дуже публічного продукту. Цей відгук – моя особиста відповідь на запитання, чому ця війна надовго і чому вона навряд чи повноцінно закінчиться без припинення існування в нинішньому політичному вигляді або України, або наших кончених сусідів.
Якщо коротко: війна надовго, бо російське керівництво вирішило, що Україну треба взяти за будь-яку ціну, і у них багато основного ресурсу, яким цю “ціну” треба виплачувати. Це не нафта і не гроші, і не танки, і не снаряди, це люди.
Хороші технології і багато боєприпасів – це важливо, але якщо тобі нема кого посадити за штурвал, то літаки просто не полетять і танки не поїдуть, і артилерія не стрілятиме.
Read More »
Сказати, що 2022-ий був поганим, було би занадто м’яко та неоригінально. Проблеми у більшості з тих, хто читатиме цей текст, подібні, а скиглення мало допомагає їх залагоджувати. Саме тому цьогорічні підсумки я спробую сфокусувати на хорошому, принаймні на тому, що дарувало мені впродовж року надію, на тому, що здавалося мені правильним, і на тому, що хоча би якоюсь мінімальною мірою наближало перемогу.
Почнімо з того, що я дуже нормально цьогоріч справився з базовим завданням “просто вижити”.
Read More »И тех, кто “за”, и тех, кто как бы “против”,
И тех, кто “воздержался” – не люблю.
М. Ефремов
Этот перечень – послание для россиян. И “хороших”, и “плохих”. Для всех, кто будет задавать вопросы о том, откуда берётся “руссофобия”, почему мы вас не любим, не хотим считаться с вами ни “одним народом”, ни “братскими народами”. Для всех удивлённых, почему Украина оказывает такое яростное сопротивление вам, бандитской бензоколонке, притворяющейся государством.
Любой из пунктов ниже – это уже очень серьёзное злодеяние, достойное самого жёсткого наказания и ставящее под сомнение надежду на прощение. Но список долог и, к огромному моему сожалению, вероятнее всего, будет дополняться…
Read More »These days a delegation from the International Atomic Energy Agency (IAEA) visited the Zaporizhzhia Nuclear Power Plant (ZNPP) controlled now by the Russian invaders. The scientists of IAEA were led through the ZNPP territory by a Russian representative to a hole made by an artillery shell. It was apparent that the shell came from the direction of territories occupied by Russia. But the Russian “guide” made an effort to “explain” that when the shell hits the ground, it (somehow) jumps and turns around, so that it actually must have arrived from the Ukrainian side.
This lie is very typical for Russians. This isn’t just an exaggeration or ideological framing. This is a complete and absolute bullshit… You know, “jumping artillery shells” – the ones produced specifically to turn around after impact to make Russia look bad. But as one German guy once said, the people would sooner believe a big lie than a small one, because when the people hear the big lie they cannot imagine that someone would lie in such a shameless way.
Read More »
Око Сови 