Сьогодні виповнюється рівно три роки, відколи я повернувся з евакуації – з переповненого Львова до тоді ще дуже порожнього і не по-весняному холодного Києва. Я жадав повернення у рідне місто, але це повернення вдарило по мені доволі сильно. Здається, лише у оті перші дні травня я по-справжньому відчув, наскільки життя змінилося і що вже не буде так, як раніше. Вийти з розпачу мені допомогли зустрічі з друзями і… споживацтво.

Read More »

Мені вже гранично складно сприймати медійних експертів, які не є військовими і які при цьому коментують війну. Складно сприймати і тих, що оптимістичні, і тих, що б’ють на сполох. Перші бісять, бо “поховали” парашку на словах уже сотню разів, та це чомусь не помагає в реальному житті. Другі ж ідіоти, бо щось я не пригадую, щоби навіювання суїцидальних станів комусь помагало вигравати війни.

Якщо все так чудово, як говорять одні, то чому у нас чверть країни під окупацією і ще чверть під постійними обстрілами? А якщо все так погано, як лякають інші, то яким таким дивом ми протрималися більше двох років і знищили стільки сил супротивника? Фільтрувати інформаційний потік стало навіть важче, ніж раніше, а слухати всі ці впевнено озвучувані розмірковування майже нестерпно.

Звісно, проблема “експертів” не нова, але особисто для мене проблема починається навіть не з Арестовича і його “2-3-х тижнів”, і взагалі не з пустопорожнього брехливого самолюбування, а з чогось ніби навіть протилежного.

Read More »

Почну із застереження, що я не вважаю себе воєнним експертом і не претендую на доступ до “надійних джерел”. Радше навпаки, в даному записі я висловлюю суто суб’єктивне враження щодо дуже публічного продукту. Цей відгук – моя особиста відповідь на запитання, чому ця війна надовго і чому вона навряд чи повноцінно закінчиться без припинення існування в нинішньому політичному вигляді або України, або наших кончених сусідів.

Якщо коротко: війна надовго, бо російське керівництво вирішило, що Україну треба взяти за будь-яку ціну, і у них багато основного ресурсу, яким цю “ціну” треба виплачувати. Це не нафта і не гроші, і не танки, і не снаряди, це люди.

Хороші технології і багато боєприпасів – це важливо, але якщо тобі нема кого посадити за штурвал, то літаки просто не полетять і танки не поїдуть, і артилерія не стрілятиме.

Read More »

И тех, кто “за”, и тех, кто как бы “против”,
И тех, кто “воздержался” – не люблю.
М. Ефремов

Этот перечень – послание для россиян. И “хороших”, и “плохих”. Для всех, кто будет задавать вопросы о том, откуда берётся “руссофобия”, почему мы вас не любим, не хотим считаться с вами ни “одним народом”, ни “братскими народами”. Для всех удивлённых, почему Украина оказывает такое яростное сопротивление вам, бандитской бензоколонке, притворяющейся государством.

Любой из пунктов ниже – это уже очень серьёзное злодеяние, достойное самого жёсткого наказания и ставящее под сомнение надежду на прощение. Но список долог и, к огромному моему сожалению, вероятнее всего, будет дополняться…

Read More »

These days a delegation from the International Atomic Energy Agency (IAEA) visited the Zaporizhzhia Nuclear Power Plant (ZNPP) controlled now by the Russian invaders. The scientists of IAEA were led through the ZNPP territory by a Russian representative to a hole made by an artillery shell. It was apparent that the shell came from the direction of territories occupied by Russia. But the Russian “guide” made an effort to “explain” that when the shell hits the ground, it (somehow) jumps and turns around, so that it actually must have arrived from the Ukrainian side.

This lie is very typical for Russians. This isn’t just an exaggeration or ideological framing. This is a complete and absolute bullshit… You know, “jumping artillery shells” – the ones produced specifically to turn around after impact to make Russia look bad. But as one German guy once said, the people would sooner believe a big lie than a small one, because when the people hear the big lie they cannot imagine that someone would lie in such a shameless way.

Read More »

The main peculiarity of Russian propaganda is that Russians rarely try to craft a single attractive and consistent story. Instead they throw around many different (quite often contradicting) messages… and then they see which ones work. This might seem a strange, stupid or even schizophrenic approach, but the sheer number of people who listen to and follow the Russian narratives all around the world is astonishing.

The trick is that each message works for a different audience. This is a very postmodern approach where social bubbles and prejudices of various groups are exploited. The main aim is not to prove to the world that Russia is a great country (even Russian propagandists realize this is an impossible task), but to plant the seeds of doubt and distrust among the many big and small forces of the West, to make them feud with one another and to make them weak.

Read More »

Зазвичай ідентифікація від противного – це ніби ознака несамостійності. Скажімо, якщо ви намагаєтеся робити все “не так, як Х“, то ви все одно залишаєтеся від цього самого Х по суті своїй залежними, просто зі знаком “мінус”. Тому до 24-го лютого поточного року я намагався усякому визначенню будь-чого шукати позитивний модус.

Проте дедалі більше я усвідомлюю, що ідеальний з моєї точки зору суспільний лад справді ніщо інше, як радикальна протилежність “рускому міру”. Москва вживає в звинуваченнях на адресу Заходу це слово – “Антиросія” – мовляв це те, у що Захід перетворює Україну. На жаль, закид занадто поспішний – Україні є ще над чим попрацювати на цьому шляху. Але утопічний стан, до якого ми справді прямуємо, і в якому я хотів би жити, важко описати краще, аніж словом “Антиросія”.

Read More »