Я переїхав у іншу квартиру, і це мабуть найправильніше моє рішення за останні 5 років. Я переїхав з власної квартири у зйомну, тому тепер мені доведеться платити щомісяця чималі гроші просто за проживання, але це того варте. І це непересічний досвід: це нагода навчитися, переосмислити багато речей і упорядкувати самого себе.

Причини переміни: потреба прогресу

Кажуть, якщо тобі не щастить і що би ти не робив, нічого не міняється, треба переїжджати на інше місце. Це, звісно, трохи езотерична думка, але вона має сенс, адже місце життя – це не просто приміщення, це дуже багато чинників, які сходяться в одній локації: це і кут, під яким сонце світить у твої вікна, і краєвид за цими вікнами, і матеріали, з яких зроблені твої стіни, і розташування цих стін, і освіта, рівень достатку і навіть переконання твоїх сусідів. Оцей останній чинник – мабуть найважливіший. Тож “зміна місця” – це не обов’язково зміна села під Черніговом на передмістя Лос-Анжелеса, це може бути навіть переїзд у будинок через дорогу.

Насправді, причин для переїзду у мене накопичилося чимало і дрібних, і стратегічних, і суто технічних, і суто емоційних. Але основна із них – це люди. До якості людей можна звести майже всі інші причини.

Настало остаточне усвідомлення, що я не хочу жити із совковими людьми. Дуже важко у будинку, де ініціативна група складається із довбаків, яким “всі должні”, але які при цьому не хочуть і не можуть зробити анічогісінько корисного для загального чи навіть свого власного довгострокового блага. Мої спроби когось до чогось доброго напоумити – це діра, в яку роками витікали колосальні обсяги моєї енергії. Більше я не можу дозволити собі розкіш залежності від безграмотних і безвідповідальних жлобів. Настільки не можу, що вирішив переїхати на зйомне житло.

Мені завжди була некомфортною думка, що я маю комусь платити, бо просто десь живу, хоча я знімав квартири не раз і ті досвіди здебільшого не були поганими. Напевно, ця відраза була продиктована “пасткою киянина” – думкою, що якщо є місце, де можна жити без доплат (наприклад, у батьків), то чого би не зекономити? Але прогрес потребує інвестицій.

Нині, в іншому помешканні, сама географічна віддаль від моїх колишніх сусідів підбадьорює мене, як мало що взагалі мене підбадьорювало впродовж попередніх п’яти років. Я розумію, що це ще не кінець моїх пошуків належного житла, але переїзд відчувається як семидесятимильний крок у напрямку успішного успіху, домашнього затишку і просто психічного здоров’я. І ось кілька важливих компонентів цього благодатного відчуття.

Простір

Квартира, в яку я переїхав, приблизно вдвічі більша за мою власну. Це напевно найбільше помешкання з усіх, в яких я зупинявся на довше, ніж тиждень. Імовірно, ця квартира навіть трохи завелика для мене одного. Тут реально по дорозі з кімнати в кімнату можна забути, чого я туди йшов. Іноді закрадаються думки, що поки я весь день сидів на робочому місці або на кухні, у спальні міг завестися привид і тепер там, напевно, відбуваються абсолютно паранормальні речі.

Але надмір простору дуже важливий. Це одна з речей, що їх мені не вистачало все моє життя.

Ми недооцінюємо важливість вільного простору. Може здаватися, що людині треба не так багато: щоби було де спати, працювати, приготувати і поїсти, помитися – і якщо це можна впихнути в маленьку кімнатку в стилі мікроскопічних квартир у Токіо, цього вже вдосталь. Але насправді також потрібен пустий простір. Банально, для того, щоби перемістити предмет із точки A в точку B, якщо на цьому шляху є мінімальні перепони, треба також мати і точку C, щоби ці перепони туди тимчасово відсунути.

Але більше того, коли у тебе цього вільного простору нема, то нема не лише змоги, але часом і думки, що щось кудись можна пересунути, що щось можна у своєму середовищі змінити. Коли ти живеш у квартирі, в якій ти не можеш розставити руки в сторони, бо тобі заважають меблі, то нема і шансів, що ти займатимешся вдома якимсь спортом.

Надмір простору дає змогу зрозуміти, скільки тобі насправді потрібно для життя. Адже тільки знаючи, що є більшим, ніж достатньо, ти достеменно можеш сказати, що є цілком достатнім.

Поділ

Не менш важливо за сам факт більшої площі – поділ квартири на більшу кількість кімнат.

Моє попереднє житло – квартира-студія. Вона достатньо велика, щоби можна було зробити з неї двокімнатну, але я навпаки, прагнув якомога меншої кількості стін, щоби виграти той-таки простір. Коли настала епоха коронавірусу і дистанційної роботи з дому, “студійний” підхід виявився не наймудрішим, адже він означав іноді майже цілодобове перебування в одній і тій самій кімнаті. Від цього можна психологічно пошкодитися.

Ми всі зроблені з дуже недосконалого м’яса, яке потребує якоїсь фізичної зміни, щоби відчути зміну в голові. Працювати з дому можна і голим, але коли вдягаєшся так, ніби йдеш на вулицю – це дисциплінує і зосереджує. Їсти можна за тим самим столом, де пишеш тексти, але якщо в обід не пересісти за кухонний стіл, то тупе тіло тривожиться, бо для нього обідньої перерви ніби й не було. Розділення їжі, роботи, сну не просто предметами, а стінами – це сприяння перемиканню між різними завданнями і фазами дня.

Порядок

Мене завжди вибішувала манера совкових людей накопичувати мотлох, але й мінімалістом я не є – моє життя не поміщається в рюкзак. Цей переїзд показав, що моє життя потребує щонайменше невеликої вантажівки.

Переїзд – це мабуть найкраща нагода провести інвентаризацію, навести порядки, критично подивитися на свої матеріальні надбання і подумати, чи не треба було би щось викинути чи замінити. Навіть якщо не складати детальних списків усіх речей, то після переїзду, так чи інакше, доведеться розбирати коробки, діставати з них хаотично накидані предмети і задумуватися про кожен із них: куди його покласти, чи він взагалі потрібен?

У мене немає проблеми із зайвим одягом, навіть навпаки, слід було би докупити деякі речі. У мене трошки більше, ніж потрібно каструль. Я зрозумів, що мені потрібно викидати старі, коли я отримую щось нове. Я побачив, що я майже не використовую закатку, тож її взагалі за жодних обставин не слід приймати в подарунок.

А ще у мене дуже багато блокнотів. Я їх люблю і майже жоден із них я не був би готовий просто так викинути, але це не міняє факту, що їх тупо забагато. У мене буквально окрема маленька шафка заповнена блокнотами. Значить принаймні на деякий час я повинен буду встановити мораторій на придбання нових блокнотів!

Упорядкування своїх речей – це деякою мірою і переосмислення самого себе та власних пріоритетів.

Приклад

Квартира, до якої я переїхав, уся витримана в білому і сірих кольорах. Через це кожен предмет, розміщений мною тут, це акцент. Я можу на ньому зосередитися. Саме по собі приміщення не відволікає, не спричиняє асоціацій і настроїв. Разом зі згаданими вище простором і поділом це сприятиме впорядкованості і працездатності. Але не менш важливо, що дане дизайнерське рішення – приклад, з якого я можу повчитися, запам’ятати і, ймовірно, втілити колись у власному майбутньому помешканні.

Так само і з багатьма іншими елементами, які я бачу навколо себе: є дуже вдалі, є і такі, які я втілив би трохи інакше. Але всі вони дають змогу навчитися і краще зрозуміти, як мало би виглядати моє ідеальне житло. Сподіваюся, всі ці накопичені знання знадобляться мені вже доволі скоро.

---

Десь чув, що три ремонти – як одна пожежа, а три переїзди – як один ремонт. Тобто переїзд – це ніби щось погане, 1/9 частина пожежі. Але для мене мій переїзд на нове місце – одне з найкращих моїх рішень за довгий-довгий час. Ніби початок нового і кращого життя.